Національний банк України :: ПЛАНЕТА РЕФЕРАТОВ

3) установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжується припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно НБУ не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними та обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Практично в усіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає з певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і переврахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка - це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати. Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового ринку вартості банківських кредитів. Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення "гарячих грошей", тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, - він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування і навпаки. Проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до її пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового, то здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Шляхом маніпуляцій офіційною обліковою ставкою центральні банки впливають на стан не лише грошового, але й фінансового ринку. Наприклад, зростання офіційної облікової ставки призведе до підвищення ставок за кредитами і депозитами на грошовому ринку, що у свою чергу обумовить зменшення попиту на цінні папери й збільшення їх пропозиції. Попит на цінні папери падає з боку як небанківських закладів, оскільки більш привабливими стають депозити, так і з боку кредитних інститутів, оскільки при дорогих кредитах вигіднішим стає пряме фінансування. Пропозиція цінних паперів у свою чергу зростає. Таким чином, підвищення офіційної ставки призводить до пониження ринкової вартості цінних паперів. Зниження офіційної облікової ставки, навпаки, здешевлює кредити й депозити, що призводить до протилежних процесів: підвищується попит на цінні папери, зменшується їх пропозиція, зростає ринкова вартість. Отже, облікова політика центрального банку є механізмом безпосереднього впливу на ліквідність кредитних інститутів шляхом змін вартості кредитів рефінансування, що опосередковано чинить вплив на економіку країни у цілому. Для того, щоб облікова ставка Національного банку використовувалась у повному обсязі як інструмент монетарного регулювання, вона повинна відповідати певним принципам. Серед них основними є:

1) забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції;

2) рівень облікової ставки повинен перебувати в межах коридору ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р. відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова політика не використовується в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через операції РЕПО, а не через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостроковому періоді зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки у цілому. У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку має стати створення умов для поступового пониження загального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси.

2.3 Нагляд і контроль

Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" інколи вживаються у значенні синонімів, хоча відносяться вони до різних видів діяльності. Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед розробку та видання уповноваженими закладами конкретних правил та інструкцій, що базуються на діючому законодавстві і визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки комерційних банків, що сприяють підтримці надійної та ефективної банківської системи. Нагляд за діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний та неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій.

Банківський нагляд є невід'ємною частиною контролю, який здійснює НБУ за діяльністю комерційних банків. Цей процес організовується і координується службою банківського нагляду, яка функціонує як єдина система в складі центрального апарату і регіональних управлінь НБУ. Система скоординована за вертикаллю і діє від імені Національного банку і його регіональних управлінь, здійснюючи контрольно-ревізійні функції за діяльність банків і банківських установ згідно з діючим законодавством України. На рівні центрального апарату Національного банку України структура служби банківського нагляду формується, виходячи з таких основних напрямків:

1) ліцензування банківської діяльності;

2) методологія і координація банківського нагляду та банківського аудиту;

3) економічний аналіз, розробка нормативів і регулювання діяльності банків;

4) інспектування діяльності банків і банківських установ.

На рівні регіонального управління НБУ служба банківського нагляду є самостійним підрозділом (відділом). Основні напрямки його діяльності:

1) реєстрація банківських установ;

2) координація процесу нагляду;

3) інспектування банківських установ.

Стратегічну політику служби визначають її контрольно-ревізійні функції, які можна сконцентрувати за такими формами:

1) Вступний контроль. Здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій;

2) Попередній контроль. Здійснюється з метою дотримання вимог зваженого (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмеження окремих видів діяльності, відрахувань до резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку і стабільність банку, захист інтересів його вкладників та кредиторів.

3) Поточний контроль. Здійснюється шляхом інспектування, проведення комплексних і тематичних перевірок поточної діяльності комерційних банків і їхніх установ, а також розробки та заходів щодо їхнього організаційного зміцнення і фінансового оздоровлення.

Загальною функцією банківського нагляду НБУ є підтримка довіри суспільства до надійної та здорової фінансової системи. Кінцева мета служби банківського нагляду - це гарантування впевненості у тому, що всі комерційні банки, які здійснюють свою діяльність на основі ліцензії, мають:

1) компетентний контрольний орган і керівні органи, що усвідомлюють свою діяльність та планують на довгостроковий період безпеку і прибуткове (рентабельне) функціонування установи;

2) ефективну практику управління, зокрема системи фінансового і внутрішнього контролю, підкріплені відповідними аудиторськими функціями;

3) відповідну стабільну практику оцінки активів і ведення бухгалтерського обліку. Особливо щодо визначення доходів;

4) відповідні доречні стандарти визначення достатності капіталу і достатньої ліквідності;

5) відповідальну та життєздатну конкурентну позицію на ринку, що базується на підтримці високої прибутковості для компенсації непередбачених збитків.

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свої рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості комерційних банків. НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення. Підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених нормативів ведення банківської справи, в обов'язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

1) неякісну оцінку капіталу;

2) збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

3) порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

4) неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля.

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики - це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення. НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України "Про банки і банківську діяльність". Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. Серед зовнішніх виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять "комерційні ризики", пов'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна та якість аудиторської служби), а також "операційно-технічні ризики", які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бух обліку, матеріально-технічних засобів, засобів зв'язку та інші. На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком.

Реєстрація і ліцензування банків - найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів НБУ. Створення і реєстрація комерційних банків в Україні регулюється "Положенням про порядок створення і реєстрацію комерційних банків", затвердженим Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 року. Комерційні банки різних форм і видів діяльності і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", інших законодавчих актів України та нормативних актів НБУ. Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій. НБУ визначає порядок надання ліцензій банкам відповідно до статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", "Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій", затвердженого Постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 року. Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (статутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком установлених економічних нормативів, термін його діяльності на фінансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту. Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків і банківських установ, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів. Нацбанк надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних операцій з валютними цінностями та іншими. Закон повинен забороняти здійснення банківських операцій тими економічними суб'єктами, які не мають банківської ліцензії, а також передбачати повноваження органів нагляду щодо проведення розслідування стосовно суб'єктів, які підозрюються в тому, що вони здійснюють банківські операції, не маючи на це права.

Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцензії. Основні критерії такі:

1) мінімальний розмір статутного капіталу. Цей критерій має найбільше значення під час розгляду заявок на видачу ліцензій;

2) фінансовий стан засновників банку та їхня репутація;

3) перспективи діяльності нового банку, що визначаються на підставі висновків незалежного аудиту;

4) професійна придатність керівництва тощо.

У разі змін обсягу капіталу банку, його фінансового стану та інших умов Національний банк України може переглянути перелік пунктів ліцензії на здійснення банківських операцій за встановленою процедурою. Чим конкретнішими будуть критерії ліцензування, тим легше буде органам нагляду визначити, можлива чи ні видача ліцензії. НБУ видає новоствореним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій за умови, що вони мають:

1) професійно придатних перших керівних осіб банку (голову правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджені з Національним банком України;

2) підрозділ, який виконуватиме відповідні банківські операції, підрозділ внутрішнього аудиту, укомплектовані професійно придатними, кваліфікованими кадрами;

3) відповідні внутрішні документи банку, що регламентують здійснення банком діяльності, яка ліцензується НБУ;

4) необхідне банківське обладнання, комп'ютерну техніку. Програмні продукти та засоби зв'язку, що відповідають вимогам НБУ;

5) приміщення банку, що відповідає вимогам, установленим НБУ, або укладену угоду на оренду приміщення на строк не менше п'яти років, чи свідоцтво на право власності на приміщення.

У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на всі види банківських операцій Правління Національного банку України зобов'язує засновників, акціонерів (учасників) банку вирішити в двотижневий термін питання щодо форм подальшого функціонування банку або припинення його діяльності через реорганізацію чи ліквідацію. Якщо зазначені вимоги не виконані, Правління НБУ на підставі пропозиції комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків приймає рішення про ліквідацію банку. Рішення правління НБУ про відкликання ліцензії повідомляється всім банкам України, а також оповіщається у центральній пресі.

Відповідно до закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування банківської системи НБУ встановлює для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нормативи:

1) Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1). Основним його призначенням є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та забезпечення захисту вкладів й стабільної діяльності банків. Мінімальний розмір регулятивного капіталу для банків які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових):

На 1 січня 2005 року - не менше ніж 6000000 євро,

На 1 січня 2006 року - не менше ніж 7000000 євро,

На 1 січня 2007 року - не менше ніж 8000000 євро.

Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу.

2) Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2). Відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника, тим більша частка ризику, що приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що приймають на себе кредитори(вкладники) банку. Норматив встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів (вкладників) банку.(Нормативне значення Н2діючих банків має бути, починаючи з 01.03.2004 - не меншим, ніж 10 відсотків.

3) Норматив адекватності основного капіталу (Н3). Встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків. Розраховується, як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

4) Норматив миттєвої ліквідності (Н4). Встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Визначається, як співвідношення суми у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками. Має бути не менше ніж 20 відсотків.

5) Норматив поточної ліквідності (Н5). Встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку. Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.

6) Норматив короткострокової ліквідності (Н6). Встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язаня за рахунок ліквідних активів. Визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань (включаються ліквідні активи та зобов'язання строком погашення до одного року). Норматив Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

7) Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7). Встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Визначається співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7тне має перевищувати 25 відсотків.

8) Норматив великих кредитних ризиків (Н8). Встановлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань наданих банком становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх кредитних ризиків, наданих банком, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком, до регулятивного капіталу банку. Якщо один контрагент банку входить одночасно до кількох груп пов'язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз. Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, а якщо перевищує, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищується.

9) Норматив максимального розміру кредиту, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9).Встановлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може привести до прямого і непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно. Норматив визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

10) Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10). Встановлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

11) Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11). Встановлення для обмеження ризику, пов'язаними з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток)окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

12) Норматив загальної суми інвестування (Н12). Встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладення (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій будь-якої юридичної особи. Визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

13) Норматив ризику загальної відкритою (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13). Встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н13 не має перевищувати 60 відсотків. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої (не більше 30%) та короткої (не більше 5%) відкритої валютної позиції банку.

Контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду НБУ на постійній основі.

Безвиїзний нагляд -- це дистанційний моніторинг дiяльностi окремих банкiв i банкiвської системи в цiлому, а також застосування наглядовими органами певних заходiв з метою реагування на проблеми i недолiки, виявленi в дiяльностi банкiв. У бiльшостi країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналiзi періодично звiтностi (балансовий звiт, звiт про прибутки (збитки), звіт про дотримання економічних нормативів та iншi форми) та щорічних фінансових звiтiв, що подаються банківському нагляду на регулярній основі.

Постійний контроль за звiтнiстю, що здійснюється органами банківського нагляду, застосовується як система раннього застереження, яка дозволяє виявляти проблеми у дiяльностi комерційних банків на початкових стадіях, що дає змогу обмежити надмiрнi ризики комерційних банків та попередити їх банкрутство. При цьому ефективність безвиїзного нагляду значно залежить від достовiрностi звiтностi, отриманої від банків, а також дотримання ними певних стандартів обліку та звiтностi i високого рівня комп'ютеризації банківської дiяльностi. Дані звiтностi комерційних банків аналізуються i зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються рiзноманiтнi стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявляти, чи дотримуються банками економiчнi нормативи, досліджувати тенденції в дiяльностi банків за певний період, проводити порівняльний аналіз за групами банків.

На основі даних звiтностi органи безвиїзного нагляду можуть визначити стан активів комерційного банку, що дає можливість визначити кредитний ризик чи ризик несплати за кредитом зі сторони позичальника. В окремих країнах органи безвиїзного банківського нагляду можуть здiйснювати монiторинг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичальників, що несвоєчасно повертають банкiвськi позички, тощо. Саме якістю активів значною мірою визначається фінансовий стан комерційного банку, його дохід.

Аналіз фінансового стану комерційного банку на основі вивчення його перiодичної звiтностi дозволяє зробити висновок також i про внутрiшньобанкiвську систему управління i контролю, про ступінь компетентності керівних органів банку.

На основі різних аспектів дiяльностi комерційного банку органи безвиїзного банківського нагляду роблять загальний висновок про фінансовий стан банку, формулюють рекомендації чи рішення про необхідність здійснення відповідних заходів щодо покращення фінансового стану комерційного банку.

У процесі безвиїзного банківського нагляду дається лише попередня рейтингова оцінка дiяльностi банку, а кінцевий рейтинг після закінчення виїзного інспектування комерційного банку. Ступінь достовірності фінансової інформації, що надасться органам нагляду, формування комплексної та точної уяви про стан фінансової діяльності кредитної установи, професійний рівень його керівництва органи банківського нагляду можуть отримати лише шляхом iнспекцiйних перевірок комерційних банків на місцях.

У зв'язку з трудомісткістю проведення таких перевірок органи нагляду здійснюють їх періодично (розрізняють планові, регулярні та позапланові інспекційні перевірки) і встановлюють певний характер проведення інспектування банків залежно від цілей та масштабів перевірки (розрізняють комплексні, обмежені та спеціальні перевірки). Частота проведення інспекційних перевірок комерційних банків та Їх обсяг залежать від ступеня довіри органів нагляду до кредитних установ, їх ролі у кредитно-фiнансовiй системі, наявності у них проблем. Як правило, частіше перевірки здійснюються у великих комерційних банках, а також у банках, фінансовий стан яких є ненадійним.

Інспекційні перевірки банків на місцях проводяться квалiфiкованими спецiалiстами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у дiяльностi того чи іншого банку, i визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банкiвсъкого нагляду перевіряти такі аспекти дiяльностi банкiв:

1) достовірність звітності;

2) дотримання законів і нормативних актів;

3) надійність управління банком;

4) стійкість фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про НБУ», Національний банк має такі повноваження у сфері валютного регулювання:

1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

2) видача i відкликання лiцензiй, здійснення контролю за дiяльнiстю банків та інших установ, які отримали лiцензiю Нацiоналъного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту.

Валютне регулювання -- це сукупність нормативних документів, встановлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, спрямованих на регулювання потоків капіталу в крану i з країни, а також валютних операцій, що здійснюються в межах України, з метою підтримання стабільності курсу національної грошово одиниці, стабільного рівня валютних резервів i збалансування міжнародних платежів. Таким чином, валютне регулювання -- це регламентація державою міжнародних розрахунків i порядку проведення валютних операцій. Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операцiї обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень i валютного контролю. Валютні обмеження зазвичай передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів та нерезидентів крани, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю. Валютне регулювання спрямоване перш за все на органiзацiю міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями i є, таким чином, формою державного впливу на зовнiшньоекономiчні відносини країни. Наявність валютного регулювання i контролю з боку держави є не просто світовою практикою, а об'єктивною економічною необхiднiстю.

Основними завданнями валютного регулювання та контролю є:

1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) організація внутрішнього валютного ринку;

4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

5) захист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;

6) встановлення режиму та обмежень на вивезення i ввезення через кордон валютних цінностей;

7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Відповідно до статті IІ Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» Національний банк України у сфері валютного регулювання:

1) здійснює валютну політику виходячи з принципів загально економічної політики України;

2) складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

3) контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

4) визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

5) видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

6) нагромаджує, зберігає i використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

7) видає ліцензії на здійснює валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

8) установлює способи визначення i використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

9) установлює за погодженнями з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

10) забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Такий широкий діапазон функціональних обов'язків Національного банку у сфері валютного регулювання об'єктивно вимагає відповідних повноважень щодо виконання ним функції органу валютного контролю. У зв'язку з цим саме на Національний банк України покладені обов'язки головного органу валютного контролю в нашій державі, а власне здійснення контролю за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, а також забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими актами валютного законодавства України. Надання широких повноважень НБУ в сфері валютного регулювання і контролю цілком виправдане, особливо в умовах формування ринку, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми (що саморегулюються) не набули достатнього розвитку. На різних етапах економічного розвитку тією чи іншою мірою практику валютних обмежень застосовували практично всі країни світу. І, ввівши на початку 1990-х років досить жорстку систему валютного регулювання і валютного контролю, Україна не стала виключенням, оскільки навіть у кранах Західної Європи валютний контроль широко застосовувався після другої світової війни, у роки відбудови економік цих країн. На сучасному етапі усі розвинуті країни контроль за валютними операціями практично відмінили і зводять його до обліку. Що ж стосується кран, що розвиваються та кран з перехідними економіками, то системи валютного контролю успішно діють у більшості з них і сьогодні, хоча й різняться між собою за ступенем жорсткості. Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без виключення учасники валютних операцій:

1) уповноважені банки-резиденти;

2) юридичні особи-резиденти і нерезиденти;

3) фізичні особи-резиденти та нерезиденти.

Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів та нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, що пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, що перебувають за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах своїх повноважень, а також про майно, котре підлягає декларуванню.

Основними контрольними функціями НБУ у сфері валютних відносин є:

1) встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку;

2) контроль за експортно-імпортними операціями;

3) контроль за порядком відкриття та ведення валютних рахунків;

4) контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;

5) контроль за іноземними інвестиціями й міжнародними кредитами та ін.

Таким чином усі операції резидентів і нерезидентів підлягають в Україні валютному контролю. Декретом також визначалися певні функції валютного контролю, які здійснюються іншими органами, а саме: уповноваженими комерційними банками, державною податковою інспекцією, міністерством зв'язку та Державним митним комітетом України. У звітному році Національним банком України було продовжено роботу з вдосконалення валютного регулювання з метою забезпечення стабільності валютного ринку України та поступового наближення його функціонування до стандартів ЄС.

3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НБУ

3.1 Проблеми функціонування НБУ в 2006 році

На грошово-кредитну політику в 2006 році впливатимуть певні ризики, а саме:

1) внутрішні системні ризики, пов'язані з нестійким економічним зростанням, що обумовлює невизначеність попиту на гроші, інфляційний тиск з боку виробництва, необхідність використання адміністративного регулювання цін;

2) ризики зовнішньої невизначеності, які можуть негативно впливати на платіжний баланс, рівень золотовалютних резервів та валютно-курсову політику; накопичений кредитний ризик банківської системи, обумовлений кредитною експансією останніх років;

3) політичні ризики, які можуть спровокувати незбалансованість бюджету та необґрунтоване зростання бюджетних витрат.

За урядовими прогнозами, в 2006 році слід очікувати зростання ВВП на 7 відсотків. Значення внутрішніх факторів розвитку поступово підвищуватиметься порівняно із зовнішніми. Цьому сприятиме подальше зростання доходів населення, адаптація підприємств до реформ у фінансовій сфері та поліпшення їх фінансового стану, забезпечення надійної збалансованості бюджету, подальше підвищення рівня монетизації економіки та вжиття заходів щодо уповільнення інфляції.

Очікується:

1) збереження тенденції до скорочення позитивного сальдо торгового балансу під впливом нарощування обсягів імпорту. Важливим фактором їх зростання, а також технічного переозброєння виробництва та здійснення структурної перебудови економіки буде зростання іноземних інвестицій, що сприятиме збільшенню питомої ваги високотехнологічних та наукомістких виробництв, поліпшенню якості, надійності та конкурентоспроможності вітчизняних товарів. У цих умовах можна очікувати збереження високих темпів зростання будівництва, стабілізації сільськогосподарського виробництва, розвитку транспорту, торгівлі та інших видів діяльності.

2) розгортання ринкових механізмів сприятиме зростанню попиту на гроші та підвищенню рівня монетизації економіки. Високими темпами розвиватиметься банківська система, посилюватиметься інвестиційна спрямованість господарської діяльності та зростання реальних доходів населення.

Проте подальше реформування економіки в 2006 році, вступ України до Світової організації торгівлі та розвиток політичної активності у зв'язку виборчим процесом можуть супроводжуватися виникненням тимчасових дисбалансів із підвищенням ризиків певного порушення фінансової стабільності та прискорення інфляції. У таких умовах грошово-кредитна та валютно-курсова політика мають посилити свою стабілізаційну спрямованість з метою зменшення цих ризиків, стримування зростання цін та сприяння економічному зростанню.

Незважаючи на позитивну динаміку розвитку внутрішнього ринку, 2006 року збережеться значна залежність економічного зростання від зовнішнього попиту. Інтенсифікація участі України в інтеграційних процесах і збільшення іноземних інвестицій матиме неоднозначні соціально-економічні, фінансові та структурні наслідки. Спостерігатиметься вплив довгострокових чинників цінової нестабільності, пов'язаних зі структурною та інституційною недосконалістю економіки України. Тому в 2006 році Національному банку України необхідно докласти значних зусиль для забезпечення підтримки довіри до національної грошової одиниці.

3.2 Основні напрямки політики НБУ

Грошово-кредитна політика в 2006 році ґрунтуватиметься на таких принципах:

- виключна роль стійкості монетарного середовища у соціально-економічному розвитку країни;

- стабільність основних цілей і завдань, прозорість механізмів реалізації грошово-кредитно політики;

- послідовність та узгодженість у використанні інструментів, включаючи процентні ставки, обмінний курс, емісійні і мобілізаційні механізми для досягнення цінової стабільності як головного критерію ефективності грошово-кредитної політики;

- ефективна співпраця з іншими органами державної влади в межах компетенції для забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Головною метою грошово-кредитної політики в 2006 році є забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови збалансованого соціально-економічного розвитку. Для досягнення цієї мети Національний банк України забезпечить кероване зростання грошової пропозиції відповідно до зростання реального ВВП та підвищення рівня монетизації економіки, використовуючи інструменти грошово-кредитної політики для регулювання грошового обігу, підтримки рівноваги між попитом і пропозицією на грошовому ринку та розширення фінансових можливостей інноваційно-інвестиційного зростання. Національний банк України докладатиме відповідних зусиль для переходу до таргетування інфляції, сприяючи укріпленню довіри до гривні та банківської системи, прозорості грошово-кредитної політики, удосконаленню структури грошового обігу, розвитку кредитування суб'єктів господарювання та домогосподарств. З цією метою провадитиметься робота щодо використання розрахунку показника базової інфляції як найчутливішого до зміни пропозиції грошей.

У процентній політиці Національний банк України орієнтуватиметься на:

1) забезпечення відповідності рівня відсоткових ставок загальній макроекономічній ситуації, сприяючи зниженню ризиковості кредитної діяльності банків та рівня їх витрат;

2) поліпшення структури ресурсної бази банків, розширення обсягів кредитування та спрямування надлишкової пропозиції коштів зі споживчого ринку в інші сегменти економіки;

3) регулювання ліквідності банків шляхом операцій з рефінансування, операцій на відкритому ринку і мобілізаційних операцій, а також використовуючи вимоги до формування обов'язкових резервів;

4) обґрунтування поширення заставного інструментарію рефінансування, у тому числі і за рахунок іпотечних фінансових інструментів.

5) зростання золотовалютних резервів;

6) вживання заходів щодо регулювання експорту-імпорту капіталу;

7) розвитку міжбанківського валютного ринку та забезпечення прозорого механізму здійснення Національним банком України валютних інтервенцій.

У 2006 році грошово-кредитна політика буде спрямована на утримання інфляції в діапазоні 8.5--9.5 відсотка. Для оцінки ситуації на грошово-кредитному ринку використовуватимуться:

1) індекс споживчих цін;

2) середньорічний індекс споживчих цін;

3) індекс цін виробників промислової продукції;

4) індекс-дефлятор ВВП.

Для досягнення цінової стабільності:

1) вживатимуться заходи щодо забезпечення довіри до грошової одиниці та банківської системи;

2) створюватимуться умови для перетікання коштів зі споживчого ринку в інші сегменти економіки. Для забезпечення цього дуже важливим є розвиток малого та середнього бізнесу, а також усіх сегментів фінансового ринку.

Досягнутий рівень монетарної зрілості економіки України, особливості етапу переходу до її більш стабільного розвитку, необхідність подальшої інтеграції у світовий економічний простір створюють умови для формування основних засад грошово-кредитної політики на підставі середньострокової монетарної стратегії, яку передбачається розробити на 2007--2009 роки. Це надасть змогу уряду та суб'єктам господарювання прогнозувати довгострокові дії інституційного, соціального та інноваційно-інвестиційного характеру, здійснювати послідовне зміцнення національно конкурентоспроможності та поступово переходити на світові стандарти щодо розвитку грошово-кредитної сфери.

Ураховуючи прогнозоване зростання реального ВВП і гальмування тенденції до підвищення рівня монетизації економіки, забезпечення інфляційного орієнтира потребує більш жорстко монетарної політики. а саме зростання монетарної бази протягом року на 22--27 відсотків, грошово маси -- на 27--32 відсотки. Національний банк України забезпечуватиме задоволення попиту на гроші, сприяючи процесу мультиплікативного розширення грошової пропозиції. Передбачається подальший розвиток банківської системи, узгоджений з розвитком небанківських фінансових інститутів -- пенсійних фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо. Сприяючи розвитку фондового сегмента грошово-кредитного ринку, Національний банк України використовуватиме державні цінні папери, муніципальні та корпоративні облігації як інструменти рефінансування банків. Вживатимуться заходи щодо запобігання дестабілізуючому впливу на національну фінансову систему спекулятивних операцій нерезидентів з державними цінними паперами.

Валютно-курсова політика в 2006 році підпорядковуватиметься завданням підтримання стабільності гривні та основним цілям економічного розвитку держави притаманними їй засобами. З цією метою необхідно:

1) забезпечити стабілізаційні тенденції в динаміці обмінного курсу гривні щодо долара США із певним розширенням гнучкості та меж щоденних коливань за рахунок дещо меншого впливу Національного банку на його формування;

2) запобігти значній ревальвації реального ефективного обмінного курсу гривні.

Реалізація зазначеної політики сприятиме стримуванню інфляції, розвитку зовнішньоекономічної діяльності та внутрішнього виробництва, дедоларизації економіки, а також підвищенню довіри до національної грошової одиниці. Валютно-курсовій політиці 2006 року, що враховуватиме наявний обмінний курс, а також необхідність забезпечення його гнучкості та створення засад для поступового переходу до вільного плавання як однієї з передумов таргетування інфляції, відповідатиме орієнтовне значення середньорічного курсу в межах 5.0--5.2 грн. за долар США.

Реалізація стабілізаційної курсової політики здійснюватиметься в умовах ймовірного зменшення валютних надходжень до України за рахунок скорочення позитивного торгового сальдо з одночасним поступовим відновленням збільшення припливу іноземних інвестицій. Це дасть змогу помірно збільшувати золотовалютні резерви, що необхідно для підвищення надійності банківської системи, посилення й спроможності протидіяти кризовим явищам та підвищення міжнародного інвестиційного рейтингу України. Згідно з прогнозами на кінець 2006 року золотовалютні резерви становитимуть не менше обсягу чотирьох місяців імпорту, що перевищує міжнародно-визнані критерії достатності резервів. Надалі важливішого значення набуватиме поступова лібералізація правил роботи на валютному ринку з подальшим приведенням чинного законодавства у відповідність до стандартів країн ЄС та міжнародних організацій, з якими Україна має домовленості про співпрацю. Однак, ураховуючи подальше поглиблення процесів реформування економіки України з можливим виникненням певних дестабілізаційних явищ, система валютного регулювання має зберігати надалі ті елементи, які посилюють її надійність. Беручи до уваги зростання ролі євро для поступової інтеграції в європейський економічний простір, Національний банк України в разі потреби використовуватиме євро з метою згладжування коливань валютного курсу.

ВИСНОВКИ

Центральний банк - це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент грошово-кредитної політики держави. Головне його призначення - управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та не інфляційного розвитку економіки. Національний банк України покликаний забезпечувати стабільне функціонування національної грошової одиниці за допомогою проведення належної емісійної політики, виконання функцій банка банків і банкіра уряду, банківського нагляду і грошово-кредитного регулювання економіки.

У першому розділі курсової роботи розкриті основні теоретичні положення появи і розвитку центральних емісійних банків, їх статус та основні функції, серед яких: монопольне право на емісію національної валюти, визначення та впровадження грошово-кредитної політики, створення та методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації, визначення напрямків розвитку сучасних електронних банківських технологій, здійснення банківського регулювання і нагляду, складання платіжного балансу, ліцензування банківської діяльності та інші.

У другому розділі наведені: склад правління Національного банку, основні напрями і інструменти регулювання грошово-кредитної політики, такі як визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, підтримання курсу національної валюти, регулювання імпорту та експорту капіталу. Також розглянуті питання щодо нагляду і контролю Національного банку України. Особлива увага звертається на реєстрацію і ліцензування банків, а також на обов'язкові економічні нормативи, встановлені для всіх комерційних банків.

У третьому розділі наведені основні проблеми що постають перед Національним банком, ризики, які впливатимуть на грошово-кредитну політику. Також висвітлені основні напрямки політики Нацбанку на 2006 рік серед яких забезпечення відповідності рівня відсоткових ставок загальній макроекономічній ситуації, розширення обсягів кредитування, регулювання ліквідності банків, заходи щодо регулювання експорту та імпорту капіталу.

Отже, основна мета даної курсової роботи досягнута. Адже в процесі її написання були досконало розглянуті і висвітлені основні питання діяльності Національного банку України, його функції, що є дуже важливо в сучасних умовах розвитку ринкової економіки України.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Гальчинський А. Г. Теорія грошей: Навчальний посібник. - К.: Основа, 1998.

2. Голуб А. Г. Гроші. Кредит. Банки: Навчальний посібник. - Львів.: Центр Європи, 1997.

3. Гриньова В. М. Гроші і кредит: Навчальний посібник. - Х.: Видавничий дім "ІНЖЕК", 2003.

4. Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" із змінами і доповненнями від 12 лютого 1993 року.

5. Демківський А. В. Гроші та кредит. -Підручник. - К.: Дакор, К.: р. Вара, 2003.

6. Закон України "Про Національний банк України" від 10 січня 2002 року №2922-ІІІ.

7. Костіна Н. І. Гроші та грошова політика. - Навчальний посібник. - К.: НІОС, 2001.

8. Кочетков В. М. Гроші та кредит. - Навчально-методичний посібник. - К.: Видавництво Європейського університету, 2002.

9. Любунь О. С. Національний банку країни: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. - К: Центр навчальної літератури, 2004.

10. Мороз А.М. Національний банк та грошово-кредитна політика. Підручник - К: КНЕУ, 1999.

11. Основні засади грошово-кредитної політики на 2006 рік// Вісник НБУ. - 2005 - №10. - С.3-6.

12. "Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій" затверджене Постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 року.

13. "Положення про порядок створення і реєстрацію комерційних банків", затверджене Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 року.

14. Постанова КМУ та НБУ "Про заходи щодо забезпечення валютного контролю" від 26 лютого 1995 року

15. Савлук М. І. Гроші і кредит: Підручник. - К.: КНЕУ, 2001.

Страницы: 1, 2