Економічна оцінка кредитного процесу

Економічна оцінка кредитного процесу

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб кош-тами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за його користування. Сторонами депозитного договору є юридичні та фізичні осо-би, які набувають прав і беруть на себе зобов'язання за до-говором. Предмет депозитного договору -- умови, які харак-теризують надання банком послуги клієнтам при проведенні депозитних операцій.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

-- назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

-- назва та адреса власника коштів;

-- дата внесення депозиту;

-- сума депозиту;

-- дата вимоги вкладником своїх коштів;

-- відсоткова ставка за користування депозитом (комерцій-ний банк може залишити за собою право змінювати відсот-кову ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з відпо-відним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний відпо-відно до чинного законодавства України);

-- зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

-- підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи -- керівника або уповноваженої на це особи; для фізич-ної особи -- власника коштів або уповноваженої на це особи).

Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозит-ний рахунок банку; зобов'язання банку -- прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забез-печити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт, як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору.

Кожний комерційний банк повинен приділяти першочер-гову увагу сучасним технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших стро-кових внесків з метою нагромадження коштів, достатніх, на-приклад, для купівлі новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на час відпустки тощо.

При здійсненні депозитних операцій банк приймає грошові кошти клієнтів на відповідні балансові рахунки, що визна-чені планом рахунків бухгалтерського обліку. Депозитний рахунок -- це рахунок, який банки відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб'єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок. Відкриття одного депозитного рахунка на двох або декількох осіб не допускається.

Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади). Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без гро-мадянства. Вкладні рахунки відкриваються з видачею вклад-никові вкладного документа. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника), ощадний серти-фікат, інший виданий банком документ, що засвідчує укла-дення з банком договору ощадного вкладу.

Для комерційного банку вклади "до запитання" є нестабільними, що обмежує можливість і сферу їх використання. У зв'язку з цим відсоткова ставка за вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами. Банк може вимагати від власників такого рахунка підтримання на ньо-му заздалегідь обумовленого залишку грошових коштів.

Згідно з Порядком нарахування, обліку, виплати і утри-мання процентів та відображення їх на рахунках бухгалтер-ського обліку в установах банку (постанова правління НБУ № 155 від 16 вересня 1994 р.) відсотки за депозитними ра-хунками нараховуються за календарне число днів. Нараху-вання відсотків за депозитними вкладами проводиться з дня внесення грошей на рахунок або з дня надходження перера-хувань на кореспондентський рахунок установи банку.

3.1.3 Відсотки за депозитами та контроль за депозитними операціями

Залучення коштів на депозит здійснюється за певною від-сотковою ставкою. Відсоток -- це засіб стимулювання залу-чення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів.

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошо-вих коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової ставки за вкладом обумов-люються в депозитному договорі. Відсоток має стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на банківських рахунках, тобто збереження коштів в організо-ваних формах.

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення влас-них коштів на депозитах керуються насамперед трьома ос-новними міркуваннями: надійність банку; рівень відсотко-вої ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропону-ють максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

Управління "депозитним портфелем" (тобто депозитами, залученими банком) -- важлива складова банківської діяль-ності. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімаль-ному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до вітчизняних комерційних банків. У розрахунках відсотків за депозитними операціями пе-редбачається використання двох фінансових механізмів:

-- розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

-- розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової став-ки, нарощена сума депозиту розраховується шляхом множен-ня номіналу депозиту (без врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P(1 + rn),

де S -- нарощувана сума депозиту наприкінці періоду n, тоб-то номінал депозиту плюс відсотки; P -- сума номіналу депозиту;

(l + rn) -- множник нарощення;

г -- річна відсоткова ставка (в сотих частках);

n -- строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при викорис-танні складної (фактичної) річної відсоткової ставки роз-раховується за формулою

;

де I -- сума відсотків за поточний період;

S -- нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

г -- річна фактична відсоткова ставка;

n -- кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуван-ням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування склад-них відсотків ("відсотків на відсотки") здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розраху-нок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометрич-ній прогресії ("відсоток на відсоток").

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступ-не нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуван-ням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахо-ваних за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на ра-хунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків: 1) метод рівних час-тин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсот-ки за актуарним методом розраховуються з використан-ням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з ураху-ванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по закінченні певного періоду, передбаченого де-позитною угодою, тобто за період. У цьому випадку номіналь-на сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насампе-ред, при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифі-катів. Тут величина дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього дисконту амортизується про-тягом терміну дії депозитного договору. Амортизація від-сотків -- це процес віднесення сум сплачених авансом від-сотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну депозитну відсоткову політику. НБУ регулює від-соткову ставку шляхом встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами. При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до уваги норми обов'язкових резервів (резервних ви-мог НБУ).

Управління депозитними операціями -- це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. На-дійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосов-но конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними Операціями передба-чає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задо-волення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему стра-хування депозитів тощо.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комп-лексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для бан-ківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними операціями у банку включають заходи поліп-шення внутрішньої організації депозитної роботи: вдоско-налення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліп-шення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшен-ня ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається на маркетинг депозитного ринку, регулю-вання попиту і пропозиції депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він спрямовує на заощадження

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів банку. Тому прагнення банку до макси-мального задоволення потреб вкладників мають обмежува-тися майбутніми можливостями прибуткового розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозита-ми, відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні бан-ки встановлюють мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність виплати відсот-ка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов'язані з активними операціями. Банківський менеджмент невід-дільний від забезпечення ефективних взаємозв'язків пасив-них і активних операцій банку. Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надій-них каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов'я-заннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів ство-рює умови для захисту інтересів вкладників на випадок не-платоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризи-ку кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збіль-шення обсягу депозитів.

Питання фінансового контролю за депозитними операція-ми визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Бухгалтер-ський облік залучення та розміщення депозитів, сплати ви-трат та отримання доходу за ними здійснюється за відповід-ними групами балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними опе-раціями має бути побудований таким чином, щоб гарантува-ти, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням бан-ку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мста застосування якої -- забезпечити вірний та своєчасний запис у бухгалтерському обліку суми за депозита-ми, дати нарахування і сплати відсотків, дати погашення депо-зитів та відсоткові ставки. Нарахування відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку банку має періо-дично перевірятися особами, які не причетні до нарахуван-ня. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків, сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операція-ми є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і по-стійно вивчати інтереси і запити вкладників -- юридичних і фізичних осіб

3.2 Кредитний процес в комерційному банку

Кредитування -- основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принци-пів його організації, вміле їх використання на практиці має важ-ливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються по-зичальником і банком шляхом укладання кредитного догово-ру. У кредитному договорі визначається також величина від-соткової ставки, під якої залежить розмір прибутку банку.

Кредитний процес -- це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредит-ного процесу відбувається послідовна зміна стадій механіз-му банківського кредиту. Комерційні банки можуть надава-ти кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалеж-но від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм влас-ності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як пра-вило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредит-ного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попе-редній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього про-водиться науково обґрунтована експертиза доцільності надан-ня позики. Головне завдання кредитних працівників комер-ційного банку на цій стадії -- зібрати найповнішу інформа-цію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає креди-тоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний по-зичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за свої-ми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє ви-значити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можли-вості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінце-ве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на під-ставі проведення техніко-економічного обґрунтування пози-ки. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кре-дитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визна-ченням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпе-чення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кре-дитного договору здійснює процедуру надання позики. Кон-кретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу -- повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитно-го договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаєм-ної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашен-ня наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кре-дитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, -- розробка нагальних прак-тичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кре-дитної політики комерційного банку.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

3.2.1 Кредитний договір

Кредитний договір -- цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економіч-ну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичаль-ника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обо-в'язково набувають договірного характеру. В правовій дер-жаві має забезпечуватися повноцінна правова основа кредит-ного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на до-говірній основі передбачається Законом України "Про бан-ки і банківську діяльність.

Згідно із Цивільним кодексом України основною від-мінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за догово-ром позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважни-ми особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторона-ми розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

-- преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

-- предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

-- умови забезпечення кредиту вказується конкретно: до-говір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпе-чується всім належним позичальникові майном і коштами);

-- порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазна-ченням терміну);

-- зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язуєть-ся відкрити позичальникові певний (вказується номер) по-зичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'я-зується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нара-хованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

-- права банку і позичальника (банк має право у разі не-дотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу -- вказуєть-ся розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернув-ши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користу-вання, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

-- особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

-- строк дії договору (строк дії кредитного договору вста-новлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

До тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов'язувальних умов відно-сяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівни-цтво підприємства-позичальника. Це, приміром, надання бан-кові через певні проміжки часу фінансових звітів підприєм-ства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інфор-мації; підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня; забез-печення стабільності керівного складу підприємства на час дії договору тощо. Заборонні умови -- це дії, які позичаль-ник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про заборону підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборону позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу; заборону виступати гарантом для іншого позичальника тощо. Обме-жувальні умови кредитного договору дозволяють підприєм-ству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встанов-лених межах. Це, приміром, обмеження величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачу-вати власним акціонерам під час реалізації кредитного до-говору; обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обмі-ну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання кредитного дого-вору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням по-зики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чин-ним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних до-говорів визначаються також кредитні відносини між комер-ційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забез-печити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його ко-ристування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне пе-рерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальни-кові пені за кожний день прострочення; відповідальність по-зичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнен-ня з позичальника штрафу у відсотках від розміру викорис-таного не за призначенням кредиту.

3.2.2 Відсоткова ставка, нарахування, сплата і стягнення

Позичковий відсоток -- плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими гроши-ма. Ставка (або норма) відсотка -- це відносний показ-ник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право само-стійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредита-ми залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб'єктів визначається, насамперед, рів-нем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Формування відсоткової ставки бататофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання пози-ки, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон'юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Голов-ним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться форму-вання кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ре-сурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточ-ну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені това-рами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює ін-фляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позич-ковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто нази-вається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випе-редження темпів знецінення грошей відносно темпів зростан-ня позичкового відсотка.

У банківській практиці широко використовується термії "маржа". Маржа -- це різниця між відсотковими ставками для процесу кредитування -- це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка» Зрозуміло, ще маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується не довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-гос-подарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприяти-ме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регу-лювання фінансово-кредитної сфери національної економі-ки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

-- забезпечення позитивного реального рівня ставки від-носно інфляції;

-- встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

-- наближення до рівня міжбанківських відсоткових ста-вок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

-- урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

-- відповідність поточній політиці НБУ щодо регулюван-ня грошово-кредитного ринку.

Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення кредит-них ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Зни-ження облікової відсоткової ставки заохочує видачу кредитів.

У зв'язку з дією цього механізму відповідно до зміни об-лікової ставки НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок у комерційних банках. Стимулювати розвиток вироб-ництва може лише низька відсоткова ставка.

При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк ставить двояке завдання: по-перше, відшко-дувати за рахунок відсотка всі свої витрати та отримати на-лежний прибуток; по-друге, зацікавити клієнтів (позичаль-ників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали б кредити саме в цьому банку.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом ко-мерційні банки встановлюють також залежно від рівня ри-зику. Банківський ризик пов'язаний із можливістю еконо-мічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик -- це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що ви-плачуються за залученими коштами, над ставками за нада-ними позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслі-док можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки за-кономірно має місце високий ризик неповернення позик.

Нарахування відсотків за кредитом здійснюється у такий спосіб. Припустимо, що банк надає у позику певну суму гро-шей Р. Виникає питання, якою буде сума грошей S через п років (тобто позика з відсотками при поверненні банку) за умови, що річна відсоткова ставка складає r %. У випадку простого відсотка* щорічно нараховується сума, яка дорівнює

Через п років загальна сума дорівнюватиме:

У випадку складного відсотка, тобто "відсотка від відсот-ка", після першого року майбутня вартість позики з відсот-ками, що має бути повернута банкові, становитиме:

На наступний рік відсотки будуть нараховуватися вже від цієї суми і величина вкладу дорівнюватиме:

Через п років загальна сума позики з відсотками визнача-тиметься за формулою

Розмір відсоткових ставок за кредитними операціями, по-рядок нарахування відсотків, порядок їх стягнення визнача-ються в договорі між банком і клієнтом.

Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються за кален-дарне число днів, щомісячно в розмірі, передбаченому кредит-ним договором. В окремих випадках нарахування та стяг-нення відсотків може проводитись авансом у момент видачі позики.

Відсотки мають сплачуватися за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуватися на суму залишку заборгованості за позичкою. Якщо сума, що вноситься пози-чальником, недостатня для погашення строкового платежу, простроченої заборгованості, сплати нарахованих відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім прострочена за-боргованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається строковий платіж. Цей порядок обумовлюється при укладенні кредитного договору. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, які видані індивідуальним позичальникам, здій-снюється при надходженні від них платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.

В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням процентних чисел. Процентне число -- це сума залишків заборгованості за позичкою за той період, за який проводиться нарахування відсотків. Залишки за неро-бочі дні беруться в тій же сумі, що й за попередній день. Одержана сума залишків перемножується на відповідну ча-стину відсоткові ставки (1/12 від річної при підрахуванні за-лишків за місяць, 1/4 від річної -- за квартал)

Відсоткові ставки та сума нарахованих відсотків запису-ються у відомість нарахованих відсотків, виводиться загаль-ний підсумок за відомістю. Відомість нарахованих відсотків зберігається у документах дня за внутрішньобанківськими операціями разом із стрічками підрахунку залишків.

Комерційні банки зобов'язані проводити подальший кон-троль (вибірковий чи суцільний) за правильністю нарахуван-ня відсотків та віднесення їх на відповідні рахунки, а також правомірність віднесення сум нарахованих відсотків на до-ходи банку .\^Х Технологія кредитування -- це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій

3.3 Технологія банківського кредитування

Технологія банківського кредитування включає в себе си-стемну оцінку ходу всього кредитного процесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в органічному зв'язку із пев-ними організаційними формами та інституціональними струк-турами банківської діяльності. Реальне покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучасних умовах на основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитно-го процесу; необхідне підвищення ефективності цілісної си-стеми кредитних технологій. Важливим нормативним доку-ментом для комерційних банків в цьому плані є Положення про порядок формування та використання резерву для від-шкодування можливих втрат за кредитними операціями бан-ків, затверджене Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 p.

На початковій стадії кредитного процесу економіст кре-дитного відділу банку розглядає заяву клієнта, особисто зна-йомиться з ним, вивчає всю необхідну документацію із загаль-ною метою -- сформувати об'єктивну характеристику дано-го потенційного позичальника. Важливе значення для бан-ку має репутація клієнта, його чесність і порядність. Кредит може бути наданий лише на основі достатнього знання клієнта і впевненості в його кредитоспроможності.

У перелік обов'язкових документів, що надаються банкові для отримання кредиту, входить баланс підприємства-пози-чальника на останню дату або на декілька дат. Банк, як пра-вило, вимагає, щоб до заяви на отримання кредиту були до-дані такі фінансові документи: звіти, бізнес-плани, податкові декларації, розрахунок техніко-економічного обґрунтування кредиту тощо. Для банку важливо, щоб клієнт міг надати й господарські договори, покладені в основу кредитної угоди. Важливе значення банки надають такому графіку надходжен-ня (виручка від реалізації, інші доходи) і платежів (розрахун-ки з постачальниками, розрахунки з бюджетом) потенційно-го позичальника. До різних груп клієнтів банк застосовує різні вимоги щодо надання конкретних документів і звітів для розгляду заяви на отримання кредиту (питання про доціль-ність надання позики). Постійні клієнти можуть бути звіль-ненні від необхідності надання банкові певної частини доку-ментів.

Економістам кредитного відділу сенс навести довідки про позики, отримані клієнтом в інших банках. Йдеться про за-лишки коштів на позичкових рахунках клієнта, строки по-гашення позик, прострочену заборгованість, а також залишок коштів на поточному рахунку.

Новий для банку клієнт подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господар-ський підрозділ разом із установчими документами. Еконо-місти банку повинні впевнитися у тому, що клієнт зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності в органах держав-ної реєстрації.

У заяві на отримання кредиту зазначається: дата звернення до банку, дата отримання заяви, назва банку, назва позичальни-ка та його поточний рахунок, сума позики, мета кредиту (найме-нування витрат і цінностей), строк кредиту, перелік документів, що додаються. В заяву включається також зобов'язання клі-єнта виконувати вимоги банку з питань кредитування. На бланку заяви банком вказується порядок погашення позики. Головне завдання початкового етапу кредитування -- здій-снення аналізу і попередній відбір заявок клієнтів на отри-мання кредиту. Це можливо тільки за умови ефективної обробки отриманої інформації. Обов'язковим є складання кредитної історії позичальника.

Після ознайомлення з документами економіст кредитно-го відділу банку проводить особисту бесіду з майбутнім по-зичальником.

Кредитному працівникові банку необхідно знати не лише наявний економічний стан підприємства-клієнта, а й резуль-тати діяльності даного підприємства за попередні роки. Йдеть-ся про визначення передумов для одержання позики, спро-можності своєчасно й повністю її погасити разом із відсот-ками, здатності потенційного позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги, роботи) та ін. Економісти кредитного відділу комерційного банку повинні провести збір інформації, що відноситься до оцінки економічного стану клієнтів, обробку та аналіз зібра-ної інформації, її узагальнення і збереження для використан-ня в майбутньому. Значне прискорення аналітичної економіч-ної роботи досягається використанням спеціальних комп'ю-терних програм з визначення рівня ефективності, діяльності підприємства -- потенційного позичальника.

Багато інформації щодо клієнта дає особистий візит праців-ника банку на підприємство (фірму). Це особливо важливо для оцінки тих клієнтів, які вперше звертаються до даного банку. Програма відвідування клієнта на місці має бути де-тально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Підсумки проведеного аналізу економіст кредитного від-ділу подає у формі висновку на заяву клієнта. В ньому об-ґрунтовується згода на видачу позики або доцільність утри-мання від її надання.

3.3.1 Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника

Банк до укладання кредитного договору здійснює попе-редній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клі-єнтом.

Кредитоспроможність позичальника -- це його здат-ність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми боргови-ми зобов'язаннями.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встанов-люються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отри-мання позики і бути спроможним своєчасно повернути на-даний йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити сту-пінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності пози-чальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затвер-джується правлінням комерційного банку.

При проведенні оцінки кредитоспроможності клієнтів ко-мерційні банки повинні розрізняти такі категорії позичаль-ників: юридичні особи (крім комерційних банків); комер-ційні банки; фізичні особи.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцін-ку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має сти-мулювати підприємство-позичальника підвищувати ефек-тивність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспро-можності позичальника -- юридичної особи (крім комерцій-них банків) слід враховувати чітко визначені об'єктивні по-казники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибу-ток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; гро-шові потоки (надходження коштів на рахунки позичальни-ка) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської забор-гованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати та-кож чинники, які багато в чому носять суб'єктивний харак-тер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від цикліч-них і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника; історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку сис-тему фінансових коефіцієнтів:

-- коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розра-хунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих обо-ротних активів;

-- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашенні швидколіквідними грошовими кош-тами та цінними паперами;

-- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності), який характеризує розмір залуче-них коштів на 1 гри. власних коштів;

-- коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;

-- коефіцієнт маневреності власних коштів, що характе-ризує ступінь мобільності використання власних коштів.

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

-- на основі аналізу грошових потоків;

-- на основі аналізу ділового ризику.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі ана-лізу грошових потоків передбачає визначення чистого саль-до різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створен-ня резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отри-мання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і від-пливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонер-ного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредито-спроможним вважається підприємство, яке має стійке пере-вищення припливу над відпливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників діло-вого ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкрет-ного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Оцінку фінансового стану позичальника -- комерційного банку при міжбанківському кредиті НБУ рекомендує здійсню-вати на підставі: дотримання обов'язкових економічних нор-мативів та оціночних показників діяльності комерційного банку; наявності прибутку та збитків; аналізу якості активів і пасивів; створення резервів; виконання зобов'язань комер-ційним банком у минулому; якості банківського менеджмен-ту тощо.

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника -- фізичної особи НБУ рекомендує комерцій-ним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т. ін., роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здо-ров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'яз-ки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналі-зувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспро-можності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господар-ської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п'ять класів:

-- клас "А" -- фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зо-бов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення ос-новної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кре-дитної угоди;

-- клас "Б" -- фінансова діяльність позичальника цієї ка-тегорії близька за характеристиками до класу "А", але ймо-вірність підтримування її на цьому рівні протягом тривало-го часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), відне-сені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;

-- клас "В" -- фінансова діяльність позичальника задо-вільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймо-вірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недо-ліки не будуть усунені;

-- клас "Ґ" -- фінансова діяльність позичальника незадо-вільна, і спостерігається її нестабільність протягом року; є ви-сокий ризик значних збитків; ймовірність повного погашен-ня кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

-- клас "Д" -- фінансова діяльність незадовільна, є збит-ки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань збоку позичальника/контрагента банку практично нульова.

Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

3.3.2 Укладення кредитного договору

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження умов надання позики -- одна з центральних складових технології банківського кредитування. При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто ви-значає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови. Важливою проблемою для банку у зв'язку з цим є визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та розроб-лення заходів, які знижують можливість втрат від проведен-ня даної кредитної операції. Невірна оцінка ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банкуй

Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальни-ком зобов'язань за кредитними операціями, має підтримува-тися в банківській практиці на належному і керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як правило, з тими позичаль-никами, які мають найвищу високу кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за рахунок отриманих доходів. У разі укладання договору та надання кредиту позичальникові з недостатньою кредитоспроможні-стю банку доцільно вживати таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів; одержання до-статнього забезпечення за виданими кредитами шляхом укла-дання договору застави на майно, цінні папери позичальни-ка; надання позичальником поручительств, гарантій інших ор-ганізацій; скорочення строків користування кредитом тощо.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та викорис-тання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також кіль-кості днів простроченої заборгованості.

Забезпечені кредити -- це кредити, які мають забезпе-чення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду України або банківську гарантію.

Недостатньо забезпечені кредити -- це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (рин-кова) вартість якої становить не менше 60% від суми кре-дитної заборгованості; кредити, застраховані у встановлено-му порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки юридичних осіб.

Незабезпечені кредити -- це кредити, які не мають за-безпечення або за якими реальна (ринкова) вартість забезпе-чення становить менше 60 відсотків від суми кредитної за-боргованості. Розробляючи умови майбутньої кредитної опе-рації, банк повинен правильно визначити групу, до якої відно-ситься дана позика.

Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи зобов'язані за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій кредитний портфель з метою оцін-ки кредитних ризиків.

Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від якості інформації, отриманої банком на попе-редніх стадіях кредитного процесу.

У кредитному договорі має бути передбачена чітка про-цедура розгляду і вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях -- кредитні ко-місії) комерційних банків.

Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємо-зв'язані. Серед них найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу здійснюють: рівень концентра-ції кредитної діяльності банку в певних сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оці-нюючи умов кредиту, необхідно також враховувати й майбутні зміни економічної кон'юнктури в тій галузі, в яку буде спря-мована отримана позикауЙдеться, насамперед, про реальність

Необхідне чітке визначення напрямків використання на-даного кредиту: споживчі, промислові, на формування обіго-вих коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з цінними па-перами, імпортні та експортні і таке інше. Заведено виділя-ти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність -- це позики, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в інвестиційну діяльність -- це кредити, надані по-зичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг тощо.

Однe з найскладніших завдань для банку -- правильно визначити можливу рентабельність проекту, який передба-чається кредитувати. Позичальник має аргументовано довес-ти, що позика буде використана ефективно і без проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв'яз-ку з цим економісти кредитного відділу повинні проаналі-зувати бізнес-план проекту та результати спеціальних мар-кетингових досліджень потенціальних позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об'єктів кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого позичальника.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укла-данні кредитного договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршання фінансового стану позичаль-ників (у разі надмірно напружених термінів погашення по-зики) або до виникнення труднощів у банку (у разі "лібераль-них" строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку по-зичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стиму-ли до їх дійсно раціонального використання.

Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми позичальниками при укладенні кредитного до-говору в банку можуть бути створені і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного аналізу і кре-дитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в наяв-ності і постійно поповнюватися картотека кредитної інфор-мації, що включає найповніші дані про взаємовідносини і банку клієнтів-позичальників. Працівники кредитного від-ділу повинні готувати кінцеву кредитну пропозицію з обґрун-туванням доцільності або недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет (комісія) банку.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов оформляються кредитний договір і термі-нове зобов'язання.

Термінове зобов'язання за позичкою банку -- це доку-мент, що дає банкові право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для погашення кредиту після настан-ня зазначених у ньому строків платежу. Термінове зобов'я-зання надається банкові позичальником як обов'язковий додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички. У зобов'язанні зазначаються: наймену-вання і код позичальника, найменування і код банку пози-чальника, сума кредиту, строк платежу (число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку, номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов'язання розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про спла-ту: дата, сума, залишок, підпис. Отже, термінове зобов'язання містить зобов'язання підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним позикою.

Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.

3.3.3 Забезпечення повернення кредиту

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустой-ка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.

Застава -- це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) то-варно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.

У банківській практиці застава майна випливає із застав-ного зобов'язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і потверджує право остан-нього у разі невиконання платіжного зобов'язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредитора-ми) з вартості закладеного майна.^В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.

Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави.

Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставу товарів, матері-алів чи продукції слід враховувати, що вони є предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.

Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою залишається у заставодавця під зам-ком та печаткою заставодержателя. Це окремо оговорюєть-ся в договорі застави. На зберігання заставодержателю пе-редаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.

Застава рухомого майна, при якій майно, що складає пред-мет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються вико-ристовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необ-хідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незруч-ним. В банківській практиці як предмет закладу найчасті-ше використовується золото та інші дорогоцінні метали, до-рогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.

Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту -- це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюєть-ся у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпе-чений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов'язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юри-дичній науці з позицій цивільного законодавства "гарантія" і "поручительство" часто розглядаються як тотожні понят-тя. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконан-ня на повну суму зобов'язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінан-сову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за догово-ром поруки здійснюється в арбітражному порядку.

Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні банки -- одні з найбільш надійних уста-нов ринку гарантійних послуг.

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова ком-панія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики.

За невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту і виплати від-сотків кредитор вправі стягувати з нього неустойку. Неустой-ка є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов'язань. Згідно з Цивільним кодексом України необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов'язання.

В одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм забезпечення повернення позики.

3.3.4 Погашення кредиту, контроль за виконанням умов

Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по закінченні строку користування пози-кою, або періодично (поступово) протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення позики пе-редбачається в тексті кредитного договору і термінового зобов'язання.

Первинним джерелом погашення кредиту є доходи по-зичальника. У разі фінансової неспроможності позичальни-ка джерелом повернення позики може виступати виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гаран-том або страховою компанією. Позика може бути відшкодо-вана також шляхом продажу активів позичальника, прода-жу акцій, отримання позики в іншого кредитора тощо.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник пови-нен добровільно виконувати свої платіжні зобов'язання пе-ред банком. Погашення позики здійснюється в день настан-ня терміну платежу чи в інший визначений період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При по-гашенні позики готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в касу банку.

У разі короткострокових кредитів (наприклад, під торговельно-посередницькі операції), як правило, використовується порядок одноразового погашення позики після закінчення терміну кредитування. У разі довгострокових кредитів (на-приклад, на інвестиційні потреби), як правило, погашення позики здійснюється рівними частками протягом усього тер-міну кредитної операції. Для банку вигідним є регресивний механізм погашення кредиту, коли на початку погашення позики вноситься більша частина коштів, а потім -- менша. Протилежним є дегресивний механізм погашення креди-ту, коли спочатку погашається менша сума, а потім -- більша.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (ко-місій) здійснюється позичальником, як уже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями по-зичальника, а за умови невизнання боргу позичальником -- платіжною вимогою банку у встановленому чинним законо-давством порядку.

Своєчасно непогашені позички обліковуються в банку як несплачена в строк заборгованість. Якщо, незважаючи на всі заходи банку щодо позичальника, погашення наданих пози-чок не проводиться, кредит вважається сумнівним до повер-нення.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та спла-ти відсотків (комісій) і відсутності домовленості про відстро-чення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. По-рушення термінів погашення позик негативно впливає на підтримання фінансової стабільності банку, знижує його кре-дитну активність.

Банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо за-безпечення повного і своєчасного погашення позики. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові зали-шається вимагати від позичальника погашення боргу за рі-шенням судових органів. Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих від-сотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законо-давством порядку, а у разі неможливості стягнення -- пору-шувати у суді справу про банкрутство.

Повне повернення позики з відсотками і закриття кредитної справи є завершальним етапом кредитного процесу.

Банківський контроль та управління кредитним процесом -- необхідна передумова оптимізації системи організації кредитування в комерційних банках.

У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділяти таким проблемам: дотриман-ня принципів кредитування (цільової спрямованості, забез-печеності, терміновості); виявлення проблемних кредитів і роз-робка заходів з ліквідації заборгованості; аналіз якості та структури кредитного портфеля банку в цілому; контроль кредитного ризику; моніторинг кредитного ринку і розробка заходів щодо розширення участі в ньому банку тощо. Вимо-га щодо своєчасності і повноти погашення кредиту невід-дільна від питання постійного контролю за розміром і якістю отриманого забезпечення. Банк здійснює контроль за цільовим використанням позики, адже кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного господарського проекту чи комерційної операції. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно з кредитним договором зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі за-подіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, передбачені умовами кредитного договору.

Контроль за кредитними операціями -- надзвичайно важ-ливий, адже кредитна діяльність комерційних банків не є централізовано регламентованою. Банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредит-них операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комі-сійних винагород. Банки відповідають за своїми зобов'язання-ми перед клієнтами всім належним їм майном і коштами.

З метою регулювання кредитної сфери, як в західних краї-нах, так і в Україні Центральний банк обмежує суму кредиту, яка може бути надана одному позичальникові. Це дозволяє уникнути надмірної концентрації кредитів і зменшити кредитний ризик.

Лише суворий контроль за кредитним процесом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кре-дитних операцій комерційних банків. Звідси випливають два правила, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банка: 1) кожний банк повинен мати свою систе-му моніторингу кредитних операцій; 2) кредитний контроль мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені пра-цівники банку.

Для ефективного контролю за виконанням умов кредит-ного договору економісти кредитного відділу банку форму-ють і ведуть "кредитну справу" кожного позичальника в розрізі конкретної позичкової операції. У кредитну справу підшиваються всі документи, які стосуються цієї кредитної операції. Кредитні працівники банку повинні перевіряти правдивість і достовірність звітної або іншої бухгалтерської та облікової документації позичальників. Для моніторингу вчасності погашення позичальником заборгованості за креди-том кредитні працівники банку складають на основі термі-нових зобов'язань перелік сум платежів за строками. Вико-ристовуючи цей перелік, вони контролюють повноту погашен-ня даних платежів.

Професійним обов'язком кредитних працівників є вияв-лення на ранніх етапах кредитного процесу ознак зароджен-ня фінансових труднощів у позичальників і вжиття відповід-них заходів щодо захисту економічних інтересів банку. Ре-зультатом посилення контролю за кредитними операціями комерційного банку є позитивні зміни в цільовій спрямо-ваності позик, оптимізація сфер вкладення кредитних ресурсів, отримання додаткових гарантій щодо забезпечення погашен-ня кредитів, поліпшення окремих компонентів і в цілому системи організації кредитного процесу та ін. Важливе економічне та юридичне значення моніторингу кредитних операцій в сучасній банківській практиці Украї-ни пов'язане зі зловживаннями, що часто мають місце при видачі позик. Кредитні відносини стали в умовах кризової економіки одним з найбільш уразливих місць для криміналь-них посягань. Найпоширенішим способом отримання неза-конних кредитів є створення фіктивних комерційних фірм (організацій) без наміру займатися господарською діяльністю. Такі організації "самоліквідуються" після одержання бан-ківського кредиту. Мають місце також випадки отримання кредитів незаконним шляхом за допомогою злочинного зго-вору недобросовісних позичальників з представниками бан-ку. Зрозуміло, що ці кредити з самого початку зорієнтовані на неповернення.

Порядок здійснення моніторингу кредитних операцій має бути закріплений у банківських інструкціях і положеннях про кредитування.

Висновок

На основі вищезазначеного можна зробити слідуючи висновки:

- кредит являється важливою категорією ринкової економіки, що відображає зв'язки і відносини економічного життя суспільства;

- кредит відіграє важливу роль у подальшому реформуванні економіки України та відображенні національного виробництва;

- кредитні відносини активно випливаються на процеси відтворення і нагромадження капіталу;

- кінцевим підсумком кредитування є розвиток і підвищення ефективності національної економіки.

література

1. Луці ва Б.Л. Гроші, банки та кредит. - Тернопіль, 2000р.

2. Лагутін В.Д. Кредитування. - Навчальний посібник, Київ „Знання”, 2002р.

3. Банківська енциклопедія / За редакцією Морда А.М. - Ельтон, 1998р.

4. Вступ до банківської справи / За редакцією Савлуна М.І. - Лібра, 2000р.

5. Голуб А., Семенюк Л., Гроші. Кредит. Банки - Львів: Центр Європи, 1999р.

6. Долан Э.Дж., Кембл Г.Дж. Гроші, банківська справа та грошова - кредитна політика / Пер. з англ.. Лукашевича М.А.,1999р.

7. Заруба А.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Лібра, 2000р.

8. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. - К.: Тов. „Знання”, 2000р.

9. Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.

10. Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999р.

11. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За редакцією проф.. Мороза А.М., доц.. Пудовкіна М.Ф. - К.: КМЕУ, 1999р.

12. Положення Національного банку України „Про кредитування” від 28.09.1995 р.

13. Панова Г.С. Кредитна політика комерційного банку. - Київ, 1999р.

14. Костер Р.П. Комерційні банки / Пер. з англ.. - Київ, 2000р.

15. Морд А.М. Банківська справа. - Київ, Лібра, 2001р.

Страницы: 1, 2, 3