Економічна оцінка кредитного процесу

Економічна оцінка кредитного процесу

Принцип поверненості означає, що кредит має бути по-вернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кре-дитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втра-чається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у бан-ку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків під неповернення боргу через неплатоспроможність позичаль-ника. Мета реалізації цього принципу -- зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення пози-чальником узятих на себе зобов'язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення -- заставу, гарантію, поручитель-ство, страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забез-печений реальними цінностями, надається як виняток окре-мим позичальникам, які мають давні ділові зв'язки з бан-ком та високу платоспроможність.

Принцип строковості означає, що позичка має бути по-вернена позичальником банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов'язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення прин-ципу строковості банк пред'являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту -- це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого пога-шення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повер-нений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов'язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток -- плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одер-жаної позики, а й сплати відсотка за її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачати кре-дит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об'єкт. За-кономірність переходу до кредитування господарського суб'єк-та, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов'язково повинен розрізняти об'єкти кредитування, насам-перед ті з них, які пов'язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактери-зувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділя-ють на:

-- короткострокові (до 1 року);

-- середньострокові (до 3 років);

-- довгострокові (понад 3 роки).

Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальни-кам на цілі поточної господарської діяльності у разі виник-нення у них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відпо-відному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнан-ня, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам для формування основних фондів. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модерні-зацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше.

У західній банківській практиці виділяють позики до за-питання (онкольний кредит), що повертаються позичальни-ками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кре-диту:

-- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цін-ними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

-- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

-- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво стра-хової організації);

-- незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називаєть-ся ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

В умовах наявності кризової ситуації в національній еко-номіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризи-ком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків.

У ринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій позиції властивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення внаслідок непередбачених обставин. У стра-тегічному плані для комерційних банків важливо нарощу-вати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за рахунок тих позик, яким притаманний підвищений ризик. Адже саме для таких кредитів характерна більша доходність у порів-нянні з мало ризикованими.

Відповідно до Положення НБУ "Про порядок формуван-ня і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків" банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним сту-пенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансо-вого стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Субстандартні позики -- це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику -- 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викли-кає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашен-ня позики після настання договірних строків погашення че-рез фінансову неспроможність позичальника. Прострочени-ми є позики, не повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства використати своє застав-не право, тобто спрямувати виручку від реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позички.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику -- 100%). Безнадійні позики спи-суються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

-- у разовому порядку;

-- відповідно до відкритої кредитної лінії;

-- гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні схеми кредитування (надання позик).

У світовій банківській практиці найпоширенішими схе-мами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автома-тично поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок, овер-драфт.

Кредитна лінія -- це оформлена договором згода банку надавати позичальникові кредити протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини -- ліміту кредитування. Кредитна лінія -- це перспективний вид банківської позики. Протягом дії кредитної лінії клієнт може у будь-який момент отримати позику без оформлення кредитних документів. Позики надаються в межах поперед-ньо встановленого ліміту кредитування. Розмір заборгованості може коливатися залежно від зміни реальних потреб клієнта, але сукупний залишок за кредитною лінією не повинен пе-ревищувати встановленого ліміту.

Револьверний кредит -- це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Револьверний кре-дит це багаторазово поновлюваний кредит. Постійне віднов-лення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта -- характерна особливість револьверного кредиту. Протягом періоду дії револьверного кредиту клієнт неодноразово по-зичає і повертає борг. Револьверний кредит часто-густо на-дається на умовах бланкової позики.

До категорії револьверних кредитів, як правило, включа-ються позики, що надаються фізичним особам за кредитни-ми картками.

Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у дано-му банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органіч-но поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного кон-токорентного рахунка. Банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами та зобов'язаннями.

Обсяг і строки контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами клієнта, але в межах встановле-ного в кредитному договорі ліміту. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально залеж-но від його фінансового стану і репутації. У межах ліміту кредитування позичальник отримує широкі можливості для маневрування обіговими коштами. Клієнт на основі конто-корентного кредиту може оперативно без узгодження з бан-ком поповнювати свій поточний рахунок відповідною сумою грошей.

Овердрафт (англ, overdraft -- перевищення кредиту) є специфічним різновидом контокорентного кредиту; це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. При овердрафт! банк у межах узгодженого ліміту проводить пла-тежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. В результаті на рахунку позичаль-ника виникає дебетове сальдо, яке й виражає суму його забор-гованості перед банком. Із від'ємного залишку на рахунку банк стягує відсоток, як за звичайний кредит. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються особливо надійні клієнти банку. Овердрафт, як правило, використовуєть-ся в сучасній західній банківській практиці для кредитування приватних осіб на поточні потреби.

У вітчизняних банках майже абсолютно переважають од-норазові кредити, які надаються з простих позичкових ра-хунків для обслуговування конкретних комерційних опе-рацій.

За методами погашення банківські кредити поділяють-ся на такі, що погашаються:

-- водночас;

-- у розстрочку;

-- достроково (за вимогою кредитора або за заявою пози-чальника);

-- з регресією платежів;

-- після закінчення обумовленого періоду (місяця, квар-талу).

Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по за-кінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як пра-вило, рівними частинами. У цьому випадку погашення пози-ки не є таким обтяжливим для позичальника, як при пога-шенні водночас.

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

-- двосторонній (комерційний банк -- позичальник);

-- консорціумний;

-- "дзеркальний";

-- багатосторонній (паралельний).

Банківський консорціум -- тимчасове добровільне об'єд-нання комерційних банків для розв'язання конкретних гос-подарських завдань. Банки -- учасники консорціуму збері-гають свою господарську самостійність і можуть брати участь у діяльності інших об'єднань.

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній ва-люті, для здійснення кредитування господарських програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимально-го розміру ризику на одного позичальника. Консорціумний кредит може надаватися банками різних країн для кредиту-вання зовнішньоекономічної діяльності.

Кредитна діяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку міжбанківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість поповнювати бан-ківські кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк роз-міщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі ресурсів банк купує їх на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важли-вою складовою ринку кредитних ресурсів.

Надання й отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність", Цивільним кодексом України, нормативними актами НБУ, статутами комерційних банків і кредитними договорами. Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, які мають передба-чати права та зобов'язання сторін, з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами. Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку комер-ційних банків України.

На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

-- овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відпо-відному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

-- кредити овернайт (overnight), які надані (отримані) іншим банкам: вони надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків по-точного дня;

-- кошти, які надані (отримані) іншим банкам за опера-ціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції РЕПО збігаєть-ся із строком погашення цінних паперів.

З метою отримання міжбанківського кредиту банк-пози-чальник подає банку-кредитору, як правило, такі документи: заяву; установчий договір; копію статуту, завірену нотаріаль-но; копію ліцензії на проведення банківських операцій, завіре-ну нотаріально; картку із зразками підписів і відбитком гер-бової печатки, також завірену нотаріально; баланс на поточну звітну дату; розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату; показники діяльності комерційного банку; фор-му забезпечення і строкове зобов'язання. Основним джере-лом інформації для визначення кредитоспроможності пози-чальника стосовно міжбанківських кредитів є баланс банку. Договір міжбанківського кредиту має включати такі ос-новні положення: 1) предмет договору -- надання кредиту в певній сумі з певним строком погашення; 2) права і зобов'я-зання банку-кредитора і банку-позичальника; 3) відповідаль-ність сторін; 4) порядок вирішення спорів; 5) умови зміни договору; 6) особливі умови; 7) строк дії договору.

Прийняття банком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів на міжбанківському ринку можливе лише за умов точного володіння ситуацією на ринку кредитних ресурсів і наукового прогнозування динаміки п зміни.

2.3 Сутність особливості економічна роль державного кредиту

Особливе місце серед форм кредиту в ринковій економіці, безумовно, посідає державний кредит. Ця форма кредитуван-ня безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки.

Державні позики є одним із найважливіших джерел по-криття дефіциту державного бюджету. Досягнення фінансо-вої стабілізації передбачає покриття державного дефіциту за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запо-зичень.

Державний кредит -- це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами -- юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику вико-ристовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджет-ного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Структура державного кредиту утворюється з різних взає-мозв'язаних компонентів і видів.

Залежно від статусу позичальника розрізняють централі-зований і децентралізований державний кредит. У першо-му випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому -- місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіо-нального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку кон-кретних регіонів. Децентралізований державний кредит і міс-цеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства.

Залежно від місця розміщення державного кредиту роз-різняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщу-ються за кордоном в іноземній валюті). Однак у процесі роз-міщення внутрішніх державних позик можуть брати актив-ну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестуван-ня коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

Держава може брати позики в міжнародних кредитних установах та банках інших країн.

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до .5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років).

За видами доходності державні позики поділяють на:

-- відсоткові позики: власники державних цінних па-перів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксо-ваних, відсотків річних;

-- безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною нижчої їх номінальної вартості; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю об-лігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові (дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випус-каються, починаючи з 1996 р.

-- виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даного номера облігації у виграш-ний тираж погашення.

Специфічне місце в системі державного фінансування і кредитування посідають державні лотереї -- розіграш дер-жавою грошових сум чи речей за допомогою платних білетів. Лотерея виступає як форма залучення у відповідний бюджет коштів населення через продаж нумерованих лотерейних білетів, коли лише частина зібраних коштів розігрується у вигляді виграшів. Держава отримує при цьому доход, який дорівнює різниці між коштами, які надходять внаслідок ви-пуску та реалізації лотерейних білетів, і коштами, які вико-ристані на виплату виграшів (враховується й фінансування витрат організацій, які проводять лотереї).

Державні цінні папери засвідчують право на власність і належність до державного кредиту. Державні цінні папери -- це державні зобов'язання, що випускаються в докумен-тарній або електронній формах центральним урядом, місце-вими органами влади і окремими державними підприємства-ми з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.

Найпоширенішим видом державних цінних паперів є об-лігації державних позик. Облігація (від лат. obligatio -- зобов'язання) -- це цінний папір, який, по-перше, засвідчує вне-сення її власником певних грошових коштів на її придбан-ня (в даному випадку -- на користь держави); по-друге, надає її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє, потверджує зобов'язання держави відшкодувати пов-ну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк.

При випуску державної позики обов'язково обумовлюється термін, протягом якого облігації підлягають погашенню або викупу.

Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх держав-них і місцевих позик. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації, зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).

Облігації державних позик можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Державні облігації випускаються або у вигляді документів, або у вигляді записів на відповідних елек-тронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. В Україні державна облігація у вигляді електронного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача.

Державні облігації, як вже зазначалося, реалізуються як юридичним, так і фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних облігацій є, як правило, комерційні банки.

Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони ощадні й бувають казначейські.

Для заміни облігацій державних позик, що були випущені раніше, використовуються конверсійні облігації.

Казначейські зобов'язання (векселі) держави -- це вид державних цінних паперів, що засвідчує внесення їх власни-ком грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими папе-рами. Казначейські зобов'язання випускаються державою на різний термін, тому вони можуть бути: довгострокові, середньострокові і короткострокові.

Залежно від призначення й конкретних цілей казначейські зобов'язання випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти).

Казначейські зобов'язання (векселі) держави розміщують-ся на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські зобов'язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску.

Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу формують відповідний сегмент національного фон-дового ринку. Поки державні цінні папери знаходяться в обігу, вони можуть бути в будь-який момент продані й куплені. Як наслідок -- формується вторинний ринок цінних паперів держави.

Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Центральний (Національний) банк. Продаж державних цінних паперів можуть здійснювати й комерційні банки. Придбаваючи державні цінні папери, бан-ки отримують в своє розпорядження досить високоліквідні й надійні активи.

2.4 Сутність особливості економічна роль споживчого кредиту

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту -- споживчий кредит, призначений для задоволення спожив-чих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розвинутість споживчого кредиту характеризує рівень життя на-селення. Розширення масштабів кредитування сфери кінце-вого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин

на споживчому ринку країни.

Споживчий кредит -- це кредит, який надається фізич-ним особам на придбання споживчих товарів тривалого ко-ристування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту -- кредитування кінцево-го споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню спо-живати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підви-щення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспромож-ний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є: 1) доступ-ність кредиту; 2) величина відсоткової ставки; 3) строкинадання і погашення; 4) здатність позичальника повернути кредит.

Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традицій-но кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадни-ми та іпотечними банками.

Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із за-доволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витра-ти на дві групи:

1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

2) витрати на задоволення потреб капітального або інве-стиційного характеру (будівництво житла, утримання неру-хомого майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гаран-тією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи -- позичальника.

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користу-вання в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий спожив-чий кредит -- це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задо-волення їхніх споживчих потреб.

У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постано-вою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998 p., встановлюється порядок продажу суб'єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочен-ня кінцевого розрахунку на обумовлений строк і на визначе-ний відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянам, які мають постійний доход і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання.

У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробниц-тва, що рекомендуються для продажу в розстрочку, -- телерадіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, му-зичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для но-вонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплек-тами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, кили-мові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу, хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп'ютери тощо.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укла-дається за визначеною формою між суб'єктом господарюван-ня і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у роз-мірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки для при-дбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам -- органом, що при-значив пенсію.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на ко-ристь суб'єкта господарювання від наданого кредиту справ-ляються відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт господарю-вання, але не вище чинних на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаваються у розстрочку, здійснюється за умови внесення пер-шого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мі-німумів доходів громадян -- не менше 50 відсотків. Догово-ром має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких переви-щує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- від 6 до 24 місяців.

Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісяч-ної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою платежу на 6 місяців, шестимісячної -- із розстрочкою платежу на 12 місяців, дванадцятимісячної -- із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи.

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадяться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

На практиці залежно від цільового характеру (призначен-ня) використовуються різні види грошових позик.

Інвестиційні позики. Це кредит на будівництво і рекон-струкцію житла, будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний вид споживчого кредиту є дов-гостроковим. Довгострокові споживчі інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під заставу не-рухомості -- квартир, будинків, дач, земельних ділянок, га-ражів та ін. Надання будівельного споживчого кредиту час-то здійснюється банком шляхом відкриття кредитної лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами, які відпо-відають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт. Традиційно до інвестиційних довгострокових спожив-чих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби та її молодняку.

Позики на розвиток індивідуальних господарств. Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським) господарствам (затверджено постановою Правління НБУ №46 від 6 березня 1995 р.) позичальник може звертатися до комер-ційного банку за отриманням таких кредитів: короткостроко-вих (строком до 12 місяців) -- на витрати поточної вироб-ничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов'я-зані з виробництвом і реалізацією продукції); довгострокових (строком більше 12 місяців) -- на будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призначення; придбан-ня сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; при-дбання худоби для поповнення основного стада та птиці; бу-дівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін.

Позики на купівлю споживчих товарів або оплату по-слуг. Йдеться про дорогі товари і послуги тривалого корис-тування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та ін. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною в необ-хідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між комерційним банком і фізичною особою мають при цьо-му носити чесний і рівноправний характер.

Цільові позики окремим соціальним групам населен-ня (наприклад, молодим сім'ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств населен-ня. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсот-кову ставку, за спрощених умов оформлення та ін. Так, згідно з Положенням про надання пільгового довгострокового дер-жавного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла (поста-нова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р.) кредитування цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зво-ротним і здійснюється у межах коштів, передбачених у дер-жавному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний рік). Правом на одер-жання пільгового довгострокового (до ЗО років) державного кредиту користуються молоді сім'ї та одинокі молоді грома-дяни (позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов. Розпо-рядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є окремий Фонд сприяння молодіжному житловому будівниц-тву при Міністерстві у справах сім'ї та молоді України. Об-слуговує цей кредит банк-агент -- комерційний банк Украї-ни на основі окремої угоди, укладеної із Фондом.

Позики на нецільові споживчі (нагальні потреби). Йдеть-ся про позики, необхідність в яких виникає у зв'язку із особ-ливими обставинами непередбаченого характеру в житті гро-мадян. Особливістю такого виду споживчого кредиту є те, що він надається готівкою у сумі, що залежить від доходу (заро-бітку) позичальника і без зазначення цілей його використан-ня. Відсотки за користування даною позикою диференцію-ються залежно від строку кредитування. Нецільові споживчі готівкові позики надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими господарськими організаціями.

Одним із різновидів споживчого кредиту є кредит, що на-дається ломбардами. Ломбарди -- це кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна!) Вперше лом-барди були засновані в XV ст. лихварями, вихідцями з Лом-бардії. В Україні широкого розвитку мережа ломбардів на-була на муніципальних (міських), а також акціонерних заса-дах в кінці XIX -- на початку XX ст. У колишньому СРСР ломбарди не відігравали суттєвого значення. Вони функціо-нували як державні госпрозрахункові підприємства, що зна-ходилися в підпорядкуванні місцевих Рад в системі побутового обслуговування населення.

Основним завданням діяльності ломбардів є надання на-селенню позик під заставу предметів особистого користуван-ня і домашнього вжитку, а також збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого май-на відбувається за рахунок заставодавця.

Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створе-ними на добровільних засадах на основі залучення особис-тих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсот-ки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку.

Специфічну роль у системі споживчого кредитування ві-діграють пункти прокату. В Україні традиційно найпоши-ренішими є кредитні послуги, що надаються прокатними пунктами при підприємствах

Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клі-єнтам нові, зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування. В Україні новими видами грошових банків-ських споживчих позик вважаються чековий кредит і бан-ківські кредитні картки.

Чековий кредит -- це вид споживчого кредиту, при яко-му надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовують-ся два основні різновиди чекового кредиту -- кредитування з овердрафтного рахунка (при від'ємному сальдо на поточно-му рахунку) та кредитування на основі використання спе-ціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків. Овердрафт, як зазначалося вище, -- це кредит, який надаєть-ся банком автоматично у разі утворення на поточному рахун-ку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за овердраф-том визначається під час відкриття рахунка і не може переви-щувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чеко-вому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку

Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування. Банк дозволяє власникові рахунка виписувати чеки на суму лише в межах встановленого ліміту.

Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.

Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредиту-вання як для фізичної особи, так і для банку. Його організа-ція не вимагає значних витрат; чековий кредит легко піддаєть-ся банківському контролю.

Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту, як кредитуван-ня за допомогою кредитної картки. Основна перевага кредит-ної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні. Кредитна картка -- це іменний (з ідентифікатором власника) грошо-вий оплатно-розрахунковий банківський документ, який ви-користовується для надання споживчого кредиту. Кредитні картки виготовляють з матеріалу, важкодоступного для під-робки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері спожи-вання. Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться позичальником в рахунок своєї кредитної картки. Викори-стання кредитних карток значно полегшує умови надання споживчого кредиту.

Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В України роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.

3 організація банківського кредитування

Кредитування -- складний і багатогранний банківський процес. Він потребує серйозної і детальної організації, знач-ної аналітичної роботи. Правильна організація банківсько-го кредитування створює фундамент для здійснення всіх інших напрямків діяльності комерційних банків. Саме від того, як організовано кредитний процес, багато в чому за-лежить ефективність діяльності банку в цілому.

Шляхом організації забезпечується функціонування і роз-виток системи банківського кредиту, чіткий взаємозв'язок її складових та окремих ланок, раціональна структура управ-лінських органів банку і належна якість самих кредитних операцій. Засобами організації банківського кредитування є координація різних ланок, визначення послідовності управ-лінських рішень у кредитній сфері, регламентація умов здій-снення кредитного процесу, коригування технології кредит-них операцій з урахуванням наукових розробок і наявного практичного досвіду.

3.1 Формування кредитних ресурсів

Здійснювати операції з кредитування господарських суб'єк-тів і населення банк може лише за наявності відповідних кредитних ресурсів. У цьому плані депозитні операції, тобто операції із залучення коштів на вклади, можуть розглядати-ся як органічна складова кредитної політики банку в цілому. Між кредитними ресурсами і кредитними вкладеннями існує безпосередній зв'язок. Обсяг кредитних ресурсів, їхня структу-ра, терміни використання мають відповідати таким же пара-метрам кредитних вкладень.

Для більшості комерційних банків депозити (вклади) є головним видом пасивів і важливою передумовою проведення активних кредитних операцій.

Кредитні ресурси -- кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах об-меженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси -- це кошти статутного, резервного, страхо-вого та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Го-ловне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на по-точних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; за-лишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залу-чають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінан-сування кредитних ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами і за тер-мінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звіту ко-мерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношен-ня позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Більш високий рівень цього співвідношення відображає біль-ший елемент ризику: можуть мати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу депозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недо-статні можливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитних операцій. Депозитом (вкла-дом) вважаються тимчасово залучені грошові кошти фізич-них та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під відсоток). Депозит -- це кошти, що надаються фізичними чи юридич-ними особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому ро-зумінні депозит можна розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку через посередниц-тво цього банку.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отри-мані від інших банків на міжбанківському кредитному рин-ку. Міжбанківське кредитування здійснюється в межах ко-респондентських відносин банків і має, в основному, корот-костроковий характер.

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції -- це операції із залучення бан-ком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів при роз-рахунках акредитивами і чеками.

.Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розши-рення спектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу вкладника.

3.1.1 Класифікація депозитів

Міжнарод-на банківська практика розглядає депозити набагато ширше -- як всі можливі види і форми внесення (залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку. Суму де-позиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нарахову-ються відсотки, заведено називати номіналом депозиту.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів ви-ступають:

-- комерційні банки як позичальники;

-- підприємства (фірми, організації), банки та інші кредит-ні установи, фізичні особи -- власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, пере-дані на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

-- до запитання;

-- строкові на визначений термін;

-- ощадні внески населення;

-- ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання -- це зобов'язання, які не ма-ють конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках комерційних банків і використовуються власниками залеж-но від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за за-лишками коштів за такими рахунками визначаються у дво-сторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депози-ти, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити -- це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк розміщуються у вели-ких сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клі-єнту, так і банку. Банки користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт -- депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробо-чих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отри-мані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) серти-фікат -- це письмове свідоцтво комерційного банку про де-понування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошо-вих коштів на депозит. Випуск ощадних (депозитних) сер-тифікатів за своїм економічним змістом подібний до залу-чення будь-якого іншого строкового депозиту.

Ощадні вклади -- це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книж-ки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов'язаний пред'явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У нашій країні на обслуговуванні ощад-них вкладів населення спеціалізується Ощадний банк.

У загальній системі банківських депозитів виділяють та-кож так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акреди-тивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітова-них чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська забор-гованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банка-ми. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через від-сутність необхідного попиту на кредитному ринку або не-вигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

3.1.2 Механізм здійснення депозитних операцій

Mexaнізм залучення комерційними банками України кош-тів (як у національній, так і в іноземній валюті) юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки і випуску ощадних (де-позитних) сертифікатів регулюється Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів (затвердже-но постановою Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. за № 250).

Депозитні операції -- це операції із залучення або роз-міщення коштів на депозит.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозит-ного рахунка з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитно-го) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкла-ду) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту (вкла-ду) та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що перед-бачені договором. Договір банківського вкладу має бути укла-дений письмово.

Страницы: 1, 2, 3