Банківська система України

Банківська система України

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітен-тами юридичним і фізичним особам, яким відкрито рахунки у банках. Строк дії чекової книжки -- один рік, розрахункового чека, який видається фізичній, особі для одноразового розра-хунку, -- 3 місяці з дати їх видачі.

Строк дії невикористаної чекової книжки може бути подо-вжений за погодженням з банком-емітентом, про що він ро-бить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки, яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампу банку.

Правова форма оплати за допомогою розрахункових чеків є гарантованою. Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками” відповідних балансових ра-хунків у банку-емітенті.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оп-лати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, не враховуючи день його виписки.

Забороняються передавання розрахункового чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може ви-писуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Розрахункові чеки на пред'явника не видаються.

Банківські правила передбачають обов'язкові реквізити, які повинен мати кожний чек: назву -- “розрахунковий чек”; назву (для фізичних осіб -- прізвище, ім'я, по батькові чеко-давця, реквізити його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунка; назву банку-емітента і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб -- іден-тифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податко-вою адміністрацією; назву чекодержателя; доручення чекодав-ця банку-емітента сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та письмово; призначення платежу; число, місяць та рік складання чека (місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека повинна відповідати його реальній видачі), місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юри-дичної особи). Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку-чеко-давцю без виконання.

Банківські правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. В практиці фінансових взаємовідносин розрізняють такі види чеків: ордерні, пред'явницькі та іменні. Чек, виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити, називається ордерним. Чек, у якому не міститься будь-яких даних про чекодержателя, є пред'яв-ницьким. Цей вид чека найбільш поширений у країнах з ринко-вою економікою. Чек, виписаний на певну особу або переда-ний іншій особі лише шляхом укладенням договору про уступку вимоги, називається іменним.

При здійсненні розрахунків чеками між клієнтами різних банків комерційні банки повинні укладати між собою корес-пондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов'язання щодо оплати чеків, а також відповідальність сторін за пору-шення правил розрахунків. У разі відсутності такої угоди банки зобов'язані приймати від клієнтів чеки та інкасувати їх у ті банки, які обслуговують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред'явника чека можуть бути зараховані лише за умови отримання їх з банку-емітента чека, тобто після пересилання банку платника.

У платіжному обігу існує і така форма безготівкових розра-хунків, як акредитив. Акредитив є грошовим зобов'язанням, банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з яким банк, що і відкрив акредитив (банк-емітент), зобов'язаний виконати, платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, вико-нані роботи та надані послуги, або надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Умови та порядок здійснення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром та заявником ак-редитива і не повинні суперечити чинному законодавству. Акре-дитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від догово-ру купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може ба-зуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покриті та непокриті (га-рантовані), а також відкличні або безвідкличні.

Покритий акредитив -- це акредитив, для здійснення пла-тежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Такий вид акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітентом і виконуючим банком кореспондентсь-ких відносин.

Непокритий (гарантований) акредитив передбачає, що оп-лата за ним у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Відкличний акредитив -- може бути змінений або анульова-ний банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Всі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній -- бенефіціара. Ви-конуючий банк не має права приймати розпорядження безпо-середньо від заявника акредитива. Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті. У разі відсутності позначки, що акредитив е відкличним, його вважають безвідкличним.

Безвідкличний акредитив -- це такий акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відари тий у банку-емітенті. Бенефіціар може достроково відмовити-ся від використання акредитива.

Акредитив може відкриватися для розрахунків не тільки з одним постачальником, а й може бути переадресований. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлю-ються у договорі між платником і постачальником. Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-еміте.нту заяву, де платник повинен зазначити:

-- дату і номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;

-- строк дії акредитива (число, місяць закриття акреди-тива);

-- назву заявника та бенефіціара, їхні ідентифікаційні коди;

-- назву банку-емітента та виконуючого банку, вид акредитива;

-- суму та умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів).

Зазначені реквізити є обов'язковими, у разі відсутності од-ного з них акредитив не відкривається.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у банку-емітента, бенефіціар після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) подає виконуючому банку документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Після ретельної перевірки пода-них бенефіціаром документів і додержання всіх умов акреди-тива виконуючий банк здійснює списання коштів з аналітич-ного рахунка “Розрахунки за акредитивами”. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акредитива, то у виконуючому банку відповідальний викона-вець повинен перевірити наявність акцептованого надпису та відповідність його поданому зразку. При цьому уповноважена особа заявника має подати бенефіціару: документ, що засвідчує її особу, зразок її підпису, засвідчений заявником ак-редитива, доручення, видані заявником акредитива, щодо її повноважень.

Контроль за додержанням умов акредитива покладається на банки. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

Закриття акредитива можливе в таких випадках: після закінчення обумовленого в акредитиві строку або після отри-мання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Порівняно новою формою безготівкових розрахунків у платіжному обігу України є вексель. Вексель -- це цінний папір, борговий документ, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настан-ня строку визначену суму грошей власнику векселя (векселе-держателю). Вексельний обіг на території України запровад-жений Постановою Верховної Ради України “Про застосуван-ня векселів у господарському обігу України” від 17 червня 1992 р. Питання використання векселів регулюються як за-гальним законодавством України, так і спеціальним законо-давством України у сфері вексельного обігу. Так, у п. 5 ст. 24 Закону України “Про підприємства в Україні” передбачено, що підприємства при оформленні угод за комерційним креди-том можуть застосовувати в господарському обороті векселі. У ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” подано правову характеристику векселя, його види та реквізити. З метою створення спеціального вексельного зако-нодавства в Україні прийнято понад 30 нормативних актів, які регулюють вексельний обіг. Зокрема, випадки і порядок вико-ристання векселів у господарському обігу передбачено для:

-- покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності” від 14 вересня 1994 р.;

-- сплати ввізного мита, податків та зборів вітчизняним виконавцем при ввезенні на митну територію України даваль-ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів вітчизняним замовником при виве-зенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України “Про операції з даваль-ницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” в редакції закону від 4 жовтня 2001 р. тощо.

Велике значення для врегулювання операцій з векселями у господарській діяльності має Закон України “Про обіг век-селів в Україні” від 05.04.2001, який визначив особливості обігу векселів в Україні.

Векселі поділяються на прості та переказні і можуть бути виставлені як у національній, так і в іноземній валюті.

Про-стий вексель - це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику век-селя в зазначений строк визначену суму.

Переказний вексель (тратта) -- це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у зазначений строк. Трасат стає боржником по векселю лише після того, як акцептує век-сель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що век-селедавець при переказному векселі сам платежу не здійснює, а переказує цей обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому передаточним надписом (індоса-ментом). Індосамент має бути написаний на переказному век-селі чи на доданому до цього аркуші (алонжі). Вексель як бор-говий документ має низку особливостей, за якими він відрізняється від інших боргових зобов'язань. До них нале-жать: грошовість, тобто предметом векселя можуть бути тільки гроші; терміновість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь або лише за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону; безумовність та беззасте-режність -- це означає, що наказ у векселі про сплату визначе-ної грошової суми не повинен обумовлюватись будь-якими вимогами і застереженнями або посиланнями на них; абст-рактність, тобто питання зводиться до заперечень із підстав, за якими видано вексель, і незважаючи на те, що підстава юридична неістотна, заперечення можливі тільки між особами; безпосередньо пов'язаними цією підставою; письмова, суворо встановлена законом форма; оборотність та однобічність век-сельного зобов'язання полягає в тому, що для платника існу-ють тільки зобов'язання без будь-якої вимоги з його боку.

У процесі здійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватися розрахунки під час здійснення зарахувань взаємної заборгованості. До розрахунків, що здійснюються за-рахуванням взаємних вимог, належать такі, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на за-гальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися за-рахуванням зобов'язань між двома або групою платників усіх форм власності або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв'язки за поставка-ми товарів (виконаними роботами, наданими послугами), мо-жуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

У договорах між підприємствами передбачаються періо-дичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосу-ванням яких провадитимуться розрахунки. Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені чинним законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитне сальдо взаємозобов'язання, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформ-ляє вексель.

Особливою формою безготівкових розрахунків є інкасове доручення. Інкасове доручення -- це розрахунковий документ, який складають банки, фінансові органи, підприємства у тих випадках, коли їм надане право безспірного стягнення коштів. Інкасове доручення складають на бланку платіжної вимоги, на якому замість надпису “платіжна вимога” робиться надпис “інкасове доручення”.

Новою прогресивною формою безготівкових розрахунків є платіжні картки. Відповідно до постанови Правління НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” від 27 серпня 2001р., застосовується систе-ма розрахунків з використанням карток та їх емісія. Банківська платіжна картка (БПК) -- пластиковий іден-тифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу БПК надається можливість здійснювати операції оплати за товари, послуги та отримувати готівку. Ідентифікування отримувача БПК має забезпечуватись нанесенням на БПК номера, строку дії, прізвища, імені і зразка підпису держателя БПК. Банківські платіжні картки бувають таких видів:

-- власна, яка надає можливість фізичній особі розпоряд-жатися власним картковим рахунком;

-- корпоративна, яка надає можливість фізичній особі розпоряджатися картковим рахунком юридичної особи;

-- дебетна БПК, яка надає можливість розпоряджатися картковим рахунком у межах залишків коштів на ньому;

-- кредитна БПК, яка надає можливість здійснювати опе-рації за дебетом карткового рахунка в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Учасником такої платіжної системи може стати юридична або фізична особа, яка має договірно-правові відносини з чле-нами платіжної системи, тобто з юридичними особами, що одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування (еквайринг) і відповідно до законодавства України мають право здійснюва-ти на території України зазначені операції.

Банківська платіжна картка -- це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використо-вується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на ра-хунок інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноваже-них банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору про відкриття картрахунка, за винятком наперед оплачених платіжних карток, що мо-жуть продаватися емітентами без обов'язкового оформлення Договору в письмовій формі. Емісія платіжних карток у межах України провадиться виключно банками, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій.

Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються НБУ відповідно до вимог законодавства України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія, ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визна-чаються платіжною організацією відповідної платіжної систе-ми, де ця картка застосовується.

Обов'язковими реквізитами, що наносяться на платіжну Картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.

У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у гро-шовій одиниці України.

Банківські платіжні картки запроваджені в практику без-готівкових розрахунків з метою прискорення касового обслу-говування і скорочення готівкового обігу національної валю-ти із врахуванням міжнародного досвіду.

Важливу роль у здійсненні платежів і розрахунків між клієнтами відіграє система міжбанківських розрахунків.

Міжбанківські розрахунки - це система здійснення і регулю-вання платежів за грошовими внесками і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі діяль-ності їх.

Вдосконалення платіжної системи в Україні вирішується створенням і розвитком електронної системи міжбанківських розрахунків. Електронні міжбанківські розрахунки становлять собою розрахунки із застосуванням електронних засобів при-ймання, передавання, обробки та захисту інформації. В Україні діє система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) -- державна система міжбан-ківських розрахунків.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних платежів НБУ; власну внутрішньобанківську платіжну систему, прямі кореспондентські відноси-ни між комерційними банками.

Міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через банки за допомогою кореспондентських відносин, що зумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків.

Кореспондентський рахунок -- це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку, для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої кре-дитної установи на підставі укладеного між ними кореспон-дентського договору. Кореспондентський договір є угодою між двома або кількома кредитними установами про здійснен-ня платежів і рахунків однією з них за дорученням ї на кошти іншої.

На підставі кореспондентських рахунків міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися такими способами:

-- відкриттям комерційними банками один одному взаємно кореспондентських рахунків;

-- відкриттям комерційними банками, що не мають безпо-середньо кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку. Наприклад, розрахунки через ко-респондентські рахунки, відкриті в Національному банку України, що здійснюються розрахунково-касовими центрами (РКЦ)НБУ;

-- створенням спеціальних клірингових палат, учасники яких провадять зарахування взаємних вимог. Кліринг це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги, що засновані на зарахуванні взаємних вимог. Міжбанківські клірингові розрахунки здійснюються через спеціально створені клірингові палати. Національний банк або великі комерційні банки.

У платіжній практиці розрізняють внутрішній -- міжбанківський та міжнародний валютний кліринг.

Міжбанківський кліринг передбачає систематичні без-готівкові розрахунки між банками зарахуванням взаємних грошових вимог юридичних осіб однієї країни.

Валютний кліринг це спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та інших формах економічних відносин між країнами на підставі міжнародних платіжних угод. Валютний кліринг широко використовується для розрахунків між країнами, коли вони не мають конвертованої валюти.

Форма розрахунків між платником та одержувачем коштів визначається договором, і установи банків не втручаються у ці договірні відносини.

Важливим принципом організації безготівкових розра-хунків є згода власника рахунка (платника) про списання коштів, тобто договірне списання. Однак ця згода потрібна тоді, коли є угода між власником рахунка і обслуговуючим банком про те, що власник рахунка дає доручення про списання коштів. Чинне законодавство також передбачає безспірне стягнення та безакцентне списання коштів з рахунків плат-ників. Безспірне стягнення коштів це примусове списання (стягнення) коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі документів, передбачених законами, а саме виконавчих документів, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється на бланку платіжної вимоги, що подається стягувачем до банку. Платіжні вимоги банк стягувача приймає впродовж 10 кален-дарних днів з дати їх складання, а банк платника протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Безакцентне списан-ня коштів це захід приватно-публічного характеру, при якому в установлених випадках здійснюється списання коштів з рахунка платника без його згоди (без акцепту).

Платіжні вимоги стягувачів на примусове списання (стяг-нення) коштів приймаються банками до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платни-ка. У разі недостатності коштів на рахунках платіжні вимоги виконуються банками частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами стягувачам або відповідним органам (податковим органам або державним виконавцям).

Важливу роль у зміцненні розрахункової дисципліни відіграє інститут цивільної відповідальності. За порушення правил здійснення розрахункових операцій банки, платники й отримувачі несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та сплати неустойки (пені, штрафу), яка передба-чається чинним законодавством та укладеними договорами.

Відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. банки несуть таку відповідальність перед платниками при здійсненні пере-казу грошей. У разі порушення банком, що обслуговує плат-ника, строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми прострочено-го платежу за кожний день прострочення, що не може переви-щувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У такому разі платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Платник має право на вщшкодування банком, що обслуго-вує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок не-належного отримувача, що стався з вини банку, банк-поруш-ник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказа-ти на рахунок власника коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому зако-ном порядку вимагати від банку-порушника ініціювання пере-казу йому суми переказу за рахунок власника коштів, сплати пені у розмірі 0,1 відсотка вад суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного плат-ника, що стався з вини банку, банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок нена-лежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі відсоткової ставки, що встановлена цим бан-ком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаю-чи від дня помилкового переказу до дня повернення суми пе-реказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

У свою чергу, передбачається і відповідальність платника перед банком або іншою установою -- членом платіжної сис-теми, що його обслуговують. Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 р. платники грошових .коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за про-строчення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за зго-дою сторін (слід зазначити, що дія цього Закону не поши-рюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів).

У разі затримки зарахування грошових надходжень на ра-хунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів коштів пеню у розмірі, передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій. Розмір встановленої сторона-ми пені обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національно-го банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Платники самостійно нараховують пеню за несвоєчасно спла-чені ними суми податкового боргу, оформляючи і подаючи до банку окреме платіжне доручення про сплату пені. Відповідальність за правильність визначеної суми пені, повно-ту і своєчасність її сплати несе платник.

Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі члену платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації, також у разі недодержання ним вимог щодо захисту інформації і про-ведення незаконних операцій з компонентами платіжних сис-тем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечен-ня тощо). При цьому банк або інша установа -- член платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за здійснення переказу.

За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувачі несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовують збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання (стягнення) коштів. Відповідно до ст. 8 Господарського процесуального кодексу України за необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми. Банки не несуть відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, оформленого клієнтами, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів та обов'язкових платежів, за ви-нятком випадків, передбачених законодавством.

Усі спори, що виникають між сторонами (банком, платни-ком, отримувачем) при здійсненні переказу, розглядаються у судовому порядку.

2.2. Депозитні та кредитні операції

Для зберігання коштів і проведення розрахунків між учас-никами розрахункових правовідносин в установах банку відкриваються різні за правовим режимом рахунки. Відповідно до чинного законодавства всі юридичні особи всіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків.

Стаття 6 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. передбачає, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юри-дичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним осо-бам), нерезидентам України (юридичним особам -- інвесто-рам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяль-ності і власних потреб.

Докладно порядок відкриття рахунків та їх режими регу-люється спеціальною Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою 18 грудня 1998 р. постановою Правління Національного банку України.

Для відкриття банківського рахунка підприємства подають до установи банку такі документи:

-- заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

-- копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі ви-конавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

-- копію належним чином зареєстрованого статуту (по-ложення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;

-- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

-- довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

-- копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

-- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію підприємства у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю-вань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи упов-новаженим працівником банку;

-- картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком, засвідчену нотаріально з відбитком печатки підприємства.

Право першого підпису належить керівникові під-приємства, якому відкривається рахунок, а також службовим особам, уповноваженим керівником. Право другого підпису належить головному бухгалтеру та уповноваженим ним осо-бам. По рахунках юридичних осіб, у штаті яких відсутні Особи, яким може бути надане право другого підпису, а також підприємців (без створення юридичної особи) в установу банку подається нотаріально засвідчена картка зі зразком підпису лише власника рахунка. Зазначена картка може при-йматися банком без відбитка печатки.

Цей перелік документів для відкриття рахунка в установі банку є загальним. Для деяких видів підприємств законодавст-вом передбачено подання додаткових документів (наприклад, орендні підприємства подають нотаріально засвідчену копію договору оренди, а колективні сільськогосподарські підприєм-ства, товариства споживчої кооперації, політичні партії, гро-мадські та релігійні організації -- протокол загальних зборів про створення або копію протоколу, засвідчену нотаріально).

При відкритті рахунка господарські товариства, договірні об'єднання, товарні біржі, друковані засоби масової інфор-мації подають також нотаріально засвідчену копію установчо-го договору.

Деякі підприємства, організації звільнені від подання в банк їх статутів, зокрема, повні та командитні товариства, фермерські господарства, установи й організації, які фінансу-ються з бюджету, та інші суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємці без створення юридичної особи, у яких наявність статуту не передбачена законом.

Рахунок відкривається з письмового дозволу керівника ус-танови банку надписом на заяві про відкриття рахунка. Після відкриття рахунка банк не має права вимагати ні довіреності, ні інших документів, які підтверджували б повноваження осіб, підписи яких є в картці зі зразками.

Слід зазначити, що чинне законодавство передбачає відповідальність, яка застосовується до установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк (3 робочих дні) не повідомили про відкриття або закриття рахунків у бан-ках -- штрафні санкції у вигляді 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам, організаціям і установам різних форм власності, залежно від характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки: поточні, бюджетні, кредитні, вкладні (депозитні), тимчасові, карткові тощо.

Поточні рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основні для зберігання грошей та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до умов догово-ру та вимог законодавства України. Платники можуть розпо-ряджатися грошима, що зберігаються на їх поточних рахун-ках, за допомогою платіжних інструментів, зокрема пла-тіжних карток.

Бюджетні рахунки відкриваються організаціям, їх відокрем-леним підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок держав-ного або місцевого бюджету для цільового використання їх.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі юри-дичним і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право надавати кредит з додержанням вимог чинного законо-давства.

У практиці банківського обслуговування застосовуються і тимчасові рахунки, що відкриваються підприємствам, які ство-рюються, будовам та господарським товариствам для зараху-вання частини коштів, що вносяться для формування статут-ного фонду. Щоб відкрити тимчасовий рахунок господарському товариству для зарахування внесків засновників з метою зберігання частини статутного фонду, в банк слід подати заяву про відкриття тимчасового рахунка, підписану одним із за-сновників, якому загальними зборами доручено оформлення документів для організації товариства, та копію установчого договору, засвідчену нотаріально. Після державної реєстрації такого господарського товариства та надання йому статусу юридичної особи відкривається постійний поточний рахунок, для відкриття якого в установи банків подаються зазначені вище документи.

Значного поширення в банківській практиці набули вкладні (депозитні) рахунки. Термін “депозит” у перекладі з латинської означає відкладення, зберігання.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основі для зберігання грошей, що пере-даються клієнтами банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток відповідно до умов договору.

Карткові рахунки -- це банківські рахунки, на яких обліко-вуються операції за платіжними картками. Вони відкривають-ся фізичним особам на підставі їх заяви на відкриття рахунка і договору про відкриття картрахунка.

Договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного, мають назву кореспондентських відносин. У широкому розумінні кореспондентські відносини є формою співробітниц-тва між двома банками. Назва їх походить від латинського слова “кореспондент” -- бути згідним.

Кореспондентський рахунок -- це рахунок, що відкри-вається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дору-ченням та за рахунок цього банку той банк, де відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється встановленням між ними кореспон-дентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Україні існують кореспондентські рахунки між ко-мерційними банками. Національним банком України і ко-мерційними банками, а деякі комерційні банки встановили ко-респондентські відносини з іноземними банками.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин між під-приємствами й організаціями, забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних операцій господарюючих суб'єктів зумовили потребу в створенні на підприємствах, в організаціях спеціального валютного фонду. Зазначені кошти в іноземній валюті зберігаються на банківських рахунках в іноземній валюті і використовуються для здійснення експорт-но-імпортних операцій підприємств, на потреби виробничого і соціального розвитку.

Відповідно до Законів України “Про підприємства в Україні”, “Про зовнішньоекономічну діяльність” підприєм-ства, організації, а також фізичні особи -- підприємці для зберігання валютної виручки та здійснення розрахунків мають право відкривати в комерційних банках банківські рахунки в іноземній валюті (поточні та депозитні). Однак порядок здійснення валютних операцій з таких рахунків підприємств регулюється державою і є частиною її валютної політики. Ос-таннім часом спостерігається послаблення валютної монополії держави на здійснення операцій з валютними цінностями, розширюються права підприємств на використання валютної виручки з таких рахунків.

У разі переоформлення рахунка у зв'язку з реорганізацією підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) у банк подаються такі самі документи, як і при створенні підприємства. Якщо зміна найменування під-приємства не зумовлена реорганізацією, до установи банку подаються заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів, оформлені належним чином.

Правила Національного банку України також встановлю-ють порядок закриття рахунків в установах банку. Поточні ра-хунки закриваються в установах банку на таких підставах:

-- заяви власника рахунка;

-- рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

-- відповідного рішення господарського суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;

-- з інших підстав, передбачених чинним законодавством України або договором між установою банку та власником рахунка.

Так, відповідно до листа НБУ банк вправі порушити пи-тання про розірвання договору на обслуговування банків-ських рахунків клієнтів, якщо протягом одного року і більше не здійснювалися банківські операції. Закриття рахунка підприємства, у якого є податкова заборгованість, вимагає дозволу податкового органу.

Операції на банківських рахунках можуть бути тимчасово призупинені рішеннями державних податкових, судових, правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Відновлюються видаткові опе-рації за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про їх припинення, або за рішенням суду.

Написання звіту про проходження навчальної практики дало змогу зрозуміти організаційну структуру та принципи функціонування банківської системи України. Аналізуючи показники діяльності національної банківської системи за період 2004-2006 років можна зробити висновок про стабільне функціонування та розвиток банківської системи України, адже спостерігалося підвищенням фінансової стабільності, рівня капіталізації банків, поліпшенням якості активів, зменшенням ризиків у банківській діяльності, а також наявність позитивних структурних змін в активах, зобов`язаннях, капіталі банків та в кількісному складі системи.

Становлення банківської системи тісно пов'язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійової системи регулювання і контролю банківських операцій. Це, у свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності й особливостей надання різноманітних банківських послуг, відстежування та врахування міжнародного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому. Триває позитивна тенденція до підвищення рівня капіталізації, передусім - за рахунок збільшення статутного капіталу відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правових актів НБУ.

Позитивним є входження у банківський сектор України іноземного капіталу та власне іноземних банків, які мають змогу акумулювати вільні активи за ціною нижчою ринкової в Україні та видавати кредити на розвиток реального сектору економіки та поточне споживання. Дана тенденція зростання іноземного капіталу на національному фінансовому ринку є поштовхом до розвитку конкуренції на ринку капіталів, покращення рівня обслуговування, здешевлення кредитних ресурсів та підвищення ставок по депозитним операціям.

Структура банківського кредитування є досить стійкою. Основну частку кредитів становлять позички, надані суб`єктам господарювання, проте в перспективі їх питома вага зменшується, при цьому зростає питома вага кредитування фізичнгих осіб, розглядаючи довгострокове кредитування слід зазначити зростання його в абсолютному виразі у більш ніж 3 рази, при цьому довгострокове кредитування у реальний сектор економіки та субєктам господарювання поступово у загальному виразі зменшується і зростає довгострокове кредитування населення на купівлю нерухомості, авто, товарів довгострокового користування.

Незважаючи на певні позитивні зміни, все ж проблеми оптимізації кількісної структури банків, створення спеціальних банківських установ, об`єднань, усунення диспропорцій залишаються й надалі. Так, в Україні не має кооперативних банків, а саме вони слугують базою для становлення і зростання малого та середнього бізнесу в розвинутих країнах. Недоліком розвитку банківської системи є концентрація переважної частини капіталу у промислово розвинених областях та відсутність регіональних банківських установ майже у половині областей України. При цьому спостерігається також концентрація статутного капіталу банів у промислово розвинених областях, а банківські установи у середньорозвинених регіонах не мають достатніх власник ресурсів для задоволення потреб у поточних ресурсах.. Відтак, особливу увагу слід приділяти створенню механізмів, які б дієво сприяли розвитку місцевих, кооперативних і спеціалізованих банків, в тому числі в регіональному аспекті. Банківський сектор стане ефективним лише тоді, коли зможе запропонувати кожному члену суспільства, незалежно від його матеріального становища, прийнятний механізм обслуговування.

Ефективність діяльності банківської системи України значною мірою залежить від рівня її капіталізації, який на сьогодні низький. Проте в динаміці відбувається зростання капіталізації укрїнських банів, у тому числі 2 державних - Ощадного банку України та Укрексімбанку. Відомо, що рівень капіталізації визначається як відношення регулятивного капіталу до активів, зважених на ризик. Отже проблему підвищення капіталізації можна вирішувати як шляхом збільшення власного капіталу, так і зменшення високо ризикованих активів. Реальна картина така: попри те, що банки нині скорочують ризикові активи (за останні три з половиною роки високоліквідні активи зросли майже в 3,5 рази), нарощування власного капіталу відбувається надто мляво і повільно. Як відомо, сумарний сплачений капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює обсягу капіталу одного із провідних зарубіжних банків.

Розглядаючи депозитний ринок України сділ зазначити низькі процентні ставки та високий рівень інфляції, який фактично перевищує відсотки по депозитних вкладах. Оптимальна структура банківської системи України - це така її побудова, за якої динамічний розвиток вітчизняної економіки може бути максимально забезпечений повним набором основних банківських продуктів, яких потребують суб`єкти ринку.

В результаті написання звіту було здійснено характеристику банківської системи України, проведено аналіз процесу формування ресурсів банківської системи, здійснено аналіз фінансових результатів діяльності банків України та визначено основні фактори, які могли саме таким чином вплинути на розвиток національного банківського сектору.

1. Закон України „Про Національний банк України” № 679-ХІV від 20.05.1999р.

2. Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року // Відомості ВРУ від 10.10.1999. - 1999, №29, стаття 238.

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена по-становою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 р.

4. Положення НБУ “Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський облік. - 2000. - №59. - с.715

5. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

6. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2004. - 324 с.

7. Гроші та кредит: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М.Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І.Савлука. - К.:КНЕУ, 2002.- 598 с.

8. Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Грудзевич Я., Вознюк М. Операції комерційних банків: - 2-ге вид., доп. - Львів: ЛБІ НБУ, 2001.- 516 с.

9. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д- ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

10. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 486 с.

11. Сухарський В.С. Ощадно-банківська справа. - Тернопіль: Астон, 2003. - 464 с.

12. Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник.-К.:Атіка, 2005.- 480 с.

13. www.bank.gov.ua - сайт Національного банку України.

Страницы: 1, 2, 3