РУБРИКИ

Банківська система України

 РЕКОМЕНДУЕМ

Главная

Валютные отношения

Ветеринария

Военная кафедра

География

Геодезия

Геология

Астрономия и космонавтика

Банковское биржевое дело

Безопасность жизнедеятельности

Биология и естествознание

Бухгалтерский учет и аудит

Военное дело и гражд. оборона

Кибернетика

Коммуникации и связь

Косметология

Криминалистика

Макроэкономика экономическая

Маркетинг

Международные экономические и

Менеджмент

Микроэкономика экономика

ПОДПИСАТЬСЯ

Рассылка

ПОИСК

Банківська система України

p align="left">За період 2004-2007 років загальні пасиви зросли з 100234 млн. грн. на 01.01.2004 року до 340 179 млн. грн. на 01.01.2007 року або у 3,4 рази, при цьому найбільші темпи приросту - 59% - спостерігалися у 2006 році. Збільшення загальних активів свідчить про зростання довіри населення до банківського сектору та збільшення вкладів фізичних осіб і суб'єктів господарської діяльності, а також підвищення капіталізації банківського сектору.

Балансовий капітал за аналізований період зріс з 12882 млн. грн. у 2004 році до 42566 млн. грн. на початок 2007 року або у 3,3 рази, при цьому сплачений зареєстрований капітал зростав повільнішими темпами і за даний період зріс на 3,23 рази. Аналізуючи питому вагу частки капіталу у загальній сумі пасивів слід зазначити, що спостерігалася тенденція незначних підйомів-спадів. Коливання частки власного капіталу у пасивах були в межах 11,9% у 2006 році та 13,7% у 2005 році, а на початок 2007 року спостерігалося підвищення частки власного капіталу банків у пасивах до 12,5%, що свідчить про зростання капіталізації банківської системи.

Однією з необхідних умов для функціонування банків та їх фінансової стійкості є стабільність та достатність ресурсної бази банків.

Зобов'язання - це акумульовані банком кошти, які посідають важливе місце у структурі банківських ресурсів. У світовій банківській практиці всі зобов'язання за способом акумуляції поділяють на залучені (депозити) і позикові кошти (кредити) кошти. Збільшення частки термінових депозитів поліпшує ліквідність банку, але не сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення частки депозитів до запитання призводить до зворотних результатів. Депозити до запитання є найбільш дешевим ресурсом, але їх надмірна частка в загальній масі банківських ресурсів призводить до зниження ліквідності банку. Частка депозитів визначає стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення депозиту на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку. Основними видами зобов'язань банків України є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Динаміка зобов'язань комерційних банків України зображена на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Динаміка зобов'язань банківської системи України

Найвищі темпи росту зобов'язань спостерігалися у 2005 р.(62,5%), 2003 р. (62,0%) та 2006 р. (57,9%). Розглядаючи склад та структуру зобов'язань банків слід зазначити зростання довіри до банківського сектору, адже у період 2004-2007 років зобов'язання банківського сектору зросли з 87352 млн. грн. у 2004 році до 297613 млн. грн. у 2007 році або у 3,4 рази, у тому числі кошти суб'єктів господарської діяльності у банках України зросли з 27987 млн. грн. до 76898 млн. грн. (на 48911 млн. грн.), а кошти фізичних осіб у банківському секторі України зросли з 32113 млн. грн. у 2004 році до 106078 млн. грн. у 2007 році (на 73965 млн. грн.). Важливо розглянути структуру вкладів населення та суб'єктів господарської діяльності, а саме - строкові вклади даних суб'єктів.

Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності зросли на 262,6% за аналізований період, а строкові кошти фізичних осіб - на 229,2%, таким чином, спостерігається тенденція детінізації економіки, адже підприєм-ницький сектор починає віддавати перевагу зберіганню своїх коштів у банківських установах та проведенню всіх розрахунків через них, що сприяє збільшенню стягуваних податків до бюджету та формуванню відкритої ринкової економіки.

Динаміка зростання регулятивного капіталу вписується в рамки зростання більшості показників банківської діяльності. За аналізований період регулятивний капітал зріс з 13274 до 41148 млн. грн. В той же час адекватність регулятивного капіталу незначно коливалася з 15,11% у 2004 році до 14,19% у 2007 році, а пік припадав на 2005 рік, коли адекватність регулятивного капіталу склала 16,81%.

Протягом 2006 року продовжувалося зростання ресурсної бази українського банківського сектору, що супроводжувалося структурними змінами в зобов'язаннях банків. Проаналізуємо їх за 2006 рік. Зобов'язання банків в 2006 році зросли на 57,9% і станом на 01.01.2007 становили 298млрд. грн., з них зобов'язання перед нерезидентами - 23,7%. Основними ресурсами формування зобов'язань банків у 2006 році були:

· кошти фізичних осіб - 106,1 млрд. грн. (35,6% від зобов'язань);

· кошти суб'єктів господарювання - 76,9 млрд. грн. (25,8%);

· строкові вклади інших банків і кредити, що отримані від інших банків - 67,9 млрд. грн. (22,8%).

На рис. 1.5. зображена структура зобов'язань банківської системи України станом на 01.01.2006 року та 01.01.2007 року.

Рис. 1.5. Структура зобов'язань банківської системи України за період 2005-2006 рр., %

Про підвищення довіри населення до національної банківської системи свідчить постійне зростання депозитів населення в банках. Кошти фізичних осіб у 2006 році зросли на 46%, або на 34 млрд. грн. (у 2005 році - на 76%), із них кошти фізичних осіб до запитання зросли на 40%, строкові - на 48%; частка строкових коштів фізичних осіб зросла з 76,2% до 77,2% або на 1 п.п; до запитання - відповідно зменшилася з з 23,8% до 22,8%.

Кошти суб'єктів господарювання у 2006 році зросли на 26%, у тому числі у іноземній валюті - на 35%. Позитивним є те, що строкові кошти суб'єктів господарювання зростали майже втричі вищими темпами (41%), ніж до запитання (14%).

З початку 2006 року кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій. Збільшилися на 5 млрд. грн. (у 2,4 рази). Їх частка в зобов'язаннях банків протягом року зросла з 2% до 3% (8млрд. грн.). Цінні папери власного боргу протягом 2006 року зросли на 3 млрд. грн., однак, їх частка залишається незмінною - 2,1%, що пояснюється високою вартістю цього інструменту.

Слід відмітити, що банківський капітал є важливим показником, що характеризує фінансову стійкість окремого банку та банківської системи загалом. Від того, на скільки банки приділяють увагу формуванню капіталу, залежить їх спроможність активно здійснювати банківські операції та надавати послуги, їх місце і роль у процесах економічних перетворень і подальшого розвитку економіки країни на ринкових засадах. Слід зазначити, що протягом 2006 року банки активно нарощували свою капітальну базу. Серед основних позитивних тенденцій розвитку банківської системи у 2006 році варто відзначити найбільше за роки існування вітчизняної банківської системи зростання регулятивного капіталу банків - на 15 млрд. грн., або на 56% до 41 млрд. грн., що становить 8% ВВП. Збільшення регулятивного капіталу відбулося головним чином за рахунок зростання:

· фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу - на 10 млрд. грн., що становить 60% приросту регулятивного капіталу;

· субординованого боргу - на 2 млрд. грн. (12%);

· резервних фондів і загальних резервів - на 2 млрд. грн. (11%).

Зменшення адекватності регулятивного капіталу є результатом випереджаючого зростання активів, зважених за ризиком, відносно зростання регулятивного капіталу банків. Переважно збільшувалися активи з коефіцієнтом ризику 100% і 50%. Темпи їх приросту за рік становили 66% (на 110 млрд. грн.) та 50% (на 3 млрд. грн.) відповідно. Загалом це довгострокові кредити на поточні потреби, надані фізичним особам, довго - та короткострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання, і короткострокові кредити, надані іншим банкам. Найчисельнішою є група банків із значенням нормативу адекватності капіталу від 14% до 28%.

Аналізуючи розмір статутного капіталу на 1 діючий банк в регіональному розрізі слід відмітити, що найбільший розмір статутного капіталу у Дніпропетровській області - 219 млн. грн. станом на 2006 рік, Харківській - 200 млн. грн., м. Київ - 175 млн. грн., Волинській області - 174 млн. грн., а найменший розмір статутного капіталу на 1 діючий банк в Івано-Франковській - 22 млн. грн., Луганській області - 37 млн. грн., Сумській області - 38 млн. грн., Полтавській області - 43 млн. грн.

Станом на 01.04.2007 року за величиною власного капіталу лідерами на ринку банківських послуг були такі банківські установи - Приватбанк (2082 млн. грн.), Райффайзен банк Аваль (2099 млн. грн.), Укссиббанк (2125 млн. грн.), Укрексімбанк (1286 млн. грн.).

У структурі депозитних коштів, як і раніше, переважали депозити у національній валюті. Їх обсяг на 01.11.2006 року становив 100,9 млрд. грн. або 59,8% від загального обсягу депозитних зобов'язань що проте на 5,9 п.п. менше, ніж на початок року. У структурі депозитних зобов'язань банків за категоріями вкладників була частка депозитних вкладів фізичних осіб - 56,4% (95,1 млрд. грн.) проти 43,6% - вкладень суб'єктів господарювання. Депозитні вкладення суб'єктів господарювання традиційно переважали тільки в структурі поточних зобов'язань - 64,4% (38,7 млрд. грн.) на 01.11.2006 р.

1.3. Розміщення ресурсів банків України

Прогресивні структурні зрушення та раціональна структура активів є важливою передумовою забезпечення ліквідності та платоспроможності банків, прибутковості їх діяльності. В таблиці 1.4. відображено тенденція зміни в активах банківського сектору України.

Таблиця 1.4.

Активи банківського сектору України

Активи

01.01.2004

01.01.2005

01.01.2006

01.01.2007

Загальні активи

105539

141497

223024

353086

Чисті активи

100234

131448

213878

340179

Високоліквідні активи

16043

23595

36482

44851

Кредити надані

73442

97197

156385

269688

у т.ч. кредити надані суб'єктам господарської діяльності

57957

72875

109020

167661

кредити надані фізичним особам

8879

14599

33156

77755

Довгострокові кредити

28136

45531

86227

157224

з них: довгострокові кредити суб'єктам господарської діяльності

23239

34693

58528

90576

Проблемні (прострочені та сумнівні) кредити

2500

3145

3379

4456

Вкладення в цінні папери

6534

8157

14338

14466

Резерви під активні операції банків:

5355

7250

9370

13289

% виконання формування резерву

98,2

99,7

100,05

100,1

з них: резерв на відшкодуван-ня можливих втрат за кредит-ними операціями

4631

6367

8328

12246

Загальні активи банківського сектору за аналізований період зросли з 105,5 млрд. грн. на 01.01.2004 року до 353,1 млрд. грн. на 01.01.2007 року. При цьому спостерігався ріст чистих активів відповідно з 100,2 млрд. грн. на 01.01.2004 року до 340,2 млрд. грн. на 01.01.2007 року. Важливим є ріст високоліквідних активів, що складав 179,6% за аналізований період. За аналізований період обсяг виданих кредитів зріс у 3,7 рази, при цьому найвищі темпи зростання кредитування спостерігалися у 2006 році і складали 72,5% за рік. Розглядаючи суб'єктів кредитування банківським сектором України слід відзначити превіліювання кредитування суб'єктів господарювання над кредитуванням фізичних осіб. У 2003 році питома вага виданих суб'єктам господарювання кредитів складала 79%, у 2004 році - 75%, у 2005 році - 70%, у 2006 році - 62%, поряд з цим кредитування фізичних осіб складало відповідно 12%, 15%, 21%, 29%, тобто спостерігалася тенденція зростання частки кредитування фізичних осіб і зменшення частки кредитування суб'єктів господарювання у загальному обсязі виданих українськими банками кредитів. Поряд з тенденцією зростання кредитування населення та суб'єктів господарювання спостерігалася тенденція зростання проблемних кредитів як у абсолютному виразі, так і у частці виданих кредитів, зокрема у 2003 році до проблемних кредитів віднесли кредити на суму 2,5 млрд. грн., у 2004 році - 3,15 млрд. грн., у 2005 році - 3,38 млрд. грн., у 2006 році - 4,46 млрд. грн.

Про динаміку збільшення кредитування свідчить і зростання обсягу виданих довгострокових кредитів, у тому числі суб'єктам господарювання. Зокрема на 2003 рік обсяг виданих довгострокових кредитів складав 28,1 млрд. грн., на 2004 рік - 45,5 млрд. грн., на 2005 рік - 86,2 млрд. грн., на 2006 рік - 157,2 млрд. грн. При цьому довгострокові кредити надавалися переважно суб'єктам господарювання, що свідчить про інвестиційну спрямованість кредитного портфелю банківської системи. У 2003 році частка кредитів, виданих суб'єктам господарювання, складала 82,6%, у 2004 році - 76,2%, у 2005 році - 67,9%, у 2006 році - 57,6%. Дана динаміка свідчить про зростання видачі довгострокових кредитів населенню, зокрема на покупку нерухомості, авто, товарів довгострокового користування.

Серед активів банківської системи є також вклади у цінні папери, що зростали з 6,5 млрд. грн. у 2003 році до 14,5 млрд. грн. у 2006 році. Банки України створювали резерви під активні операції, при цьому відсоток формування резерву постійно зростав з 98,2% на 2003 рік до 100,1% у 2006 році, при цьому резерви під активні операції банків формувалися переважно на 100%, тобто повністю у запланованому обсязі.

На рис 1.6. наведена структура активів банківської системи за період 2005-2006 роки.

Рис. 1.6. Структура активів банківської системи України в період 2005-2006 рр., %

За 2006 рік активи банків України збільшилися на 126 млрд. грн., або на 59% (за 2005 рік - 59%) і становили 340 млрд. грн.; загальні активи - на 130 млрд. грн., або на 58% (за 2005 рік - на 82 млрд. грн., або на 58%) і становили 353 млрд. грн. Операції українських банків з нерезидентами становлять 5% від загального обсягу активних операціях. Значне нарощення банками своїх активів спричинило зміни в структурі активів по банківській системі. Зокрема відбулося зростання з 70,1% до 76,4% частки наданих кредитів та зменшення з 16,4% до 12,7% частки високоліквідних активів та з 6,4% до 4,1% частки вкладень у цінні папери. Розвиток кредитних операцій банків став однією з основних причин зростання активів. Обсяг наданих за 2006 рік кредитів зріс до 270 млрд. грн. зростання обсягів довгострокового кредитування та інвестиційного кредитування свідчить про те, що банки протягом 2006 року брали активну участь у розвитку реального сектору економіки. У 2006 році кредити, надані іншим банкам, і строкові депозити, розміщені в інших банках, зросли на 70%, за 2005 рік - на 48%.

Протягом 2006 року спостерігалася позитивна тенденція до зниження вартості кредитів, наданих банками в економіку України та депозитів, залучених банками у суб'єктів господарювання та фізичних осіб, при цьому різниця між середньозваженими процентними ставками за кредитами та депозитами була вищою, ніж у 2004-2005 роках.

  • 1.4. Фінансові результати діяльності банківської системи

У сучасних умовах одним із найважливіших завдань для банків України є забезпечення прибуткової діяльності - необхідної умови фінансової стійкості та якісного розвитку банків для підвищення їх конкурентоспро-можності на фінансових ринках.

Найбільших доходів банківський сектор досяг у 2006 році в сумі 2,17 млрд. грн., а рівень рентабельності також досяг максимуму за всі роки існування національної банківської системи. Прибуток по банківській системі за 2006 рік становив 4,1 млрд. грн., що в 1,9 рази більше за показник 2005 року. При цьому рентабельність активів постійно збільшувалася з 1,04 у 2004 році до 1,31 у 2006 році, а рентабельність капіталу зростала з 7,61 у 2004 році до 10,39 у 2006 році. На рис 1.7. відображена структура доходів банків України за період 2005-2006 років.

Рис. 1.7. Структура доходів банків України, %

Порівняно з 2005 роком доходи банків збільшилися на 51,2% і за станом на 01.01.2007 року становили 41,6 млрд. грн. Збільшення доходів відбулося за рахунок зростання процентних доходів - на 11,2 млрд. грн. (або на 59,0%) і комісійних доходів - на 2,5 млрд. грн. (на 44,0%).

У структурі доходів банків у 2006 році відбулися такі зміни:

· на 3,6 п.п. (з 69,1% до 72,7%) зросла частка процентних доходів;

· на 1п.п. (з 21,0% до 20,0%) зменшилися комісійні доходи;

· на 2,8 п.п. (з4,7% до 1,9%) зменшилися інші операційні доходи;

· на 0,6 п.п. (з 4,3% до 4,9%) зріс результат від торговельних операцій.

У структурі процентних доходів основне місце займають процентні доходи за кредити, надані суб'єктам господарської діяльності та фізичним особам (46,1% і 20,0% від загальної суми процентних доходів).

Витрати банків України за 2006 рік зросли на 48% і станом на 01.01.2007 року досягли 37,5 млрд. грн. Дане збільшення витрат відбулося за рахунок зростання процентних витрат - на 5,7 млрд. грн. (47,1% від суми збільшення витрат) і загальних адміністративних витрат - на 3,4 млрд. грн. (28,1%). У структурі витрат банків відбулися такі зміни:

· зросла з 43,0% до 44,2% частка процентних витрат, що пояснюється збільшенням ресурсної бази банків;

· зменшилася з 34,4% до 32,4% частка загальних адміністративних витрат;

· зросли більше ніж на 2,3 млрд. грн., або на 49% витрати на утримання персоналу, які в загальних адміністративних витратах займають понад 50%;

· зросли на 25% (на 380 млн. грн.) витрати на утримання основних засобів і нематеріальних активів, які становили 1,9 млрд. грн.. або 16% від загальних адміністративних витрат;

· зросли з 11,0% до 12,5% відрахування до резервів.

Структуру витрат банків України за період 2005-2006 років наведено на рис. 1.8.

Рис. 1.8. Структура витрат банків України за період 2005-2006 рр., %

Порівняно з 2005 роком в 2006 році загальні адміністративні витрати зросли на 40% (на 3,4 млрд. грн.). Незважаючи на позитивні тенденції, проблема підвищення капіталізації залишається однією з найактуальніших для національного банківського сектору.

Аналізуючи динаміку зростання прибутку банківського сектору України та рівня рентабельності банків слід звернути увагу на рис. 1.9.

Рис 1.9. Динаміка прибутку та рентабельності банківської системи України

Прибуток, отриманий банківською системою постійно зростає і досяг свого апогею у 2006 році на відмітці 4144 млн. грн. Причиною зростання прибутку банківського сектору є постійно зростаюча рентабельність активів від 1,27% у 2001 році до 1,61% у 2006 році та зростання обсягу виданих кредитів, а отже, отриманого банками процентного доходу.

РОЗДІЛ 2. ОФОРМЛЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

2.1. Розрахунково-касові операції

Важливим обов'язком комерційних банків є видача готівкових коштів підприємствам і організаціям, тобто безпе-ребійне касове обслуговування клієнтів. Під касовими опе-раціями розуміють діяльність банку, пов'язану з інкасацією, зберіганням та видачею підприємствам готівкових коштів. Підприємства здійснюють операції з готівковими коштами відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань передбюджетом і позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому що швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, то кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, поліпшення фінансового стану, а в остаточному підсумку -- для підвищення життєвого рівня населення. Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обігу. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків і розбалансування грошового обігу, що негативно позначається на стані економіки загалом, на розвитку виробництва товарів і послуг. Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни зумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов'язання. Платіжна система в широкому розумінні -- це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а такожмеханізмів і процедур їх застосування всіма суб'єктами грошовогообігу. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Встановлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх в однакові умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дієвої та надійної платіжної системи єодним із основних економічних завдань держави. Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники у платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача.

Грошові розрахунки здійснюються за допомогою готівкових грошей і в безготівковому порядку. Готівкові розрахунки застосовуються в основному у взаємовідносинах підприємств і організацій з населенням, тобто обслуговують рух грошових доходів і витрат населення. У розрахунках між підприємствами та організаціями майже всі господарські платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань. Сукупність усіх грошових розрахунків незалежно від форми їх здійснення являє собою грошовий обіг. Основну частину сукупного грошового обігу (понад 80%) складає безготівковий обіг. Сфери застосування готівкових грошей і безготівкових розрахунків розмежовані між собою, в той же час вони органічно взаємопов'язані.

Організаторами та основними виконавцями розрахункових операцій є банки. Деякі безготівкові платежі, переважно дрібні, проводяться підприємствами та організаціями за допомогою поштово-телеграфних переказів через відділення зв'язку. Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи - іногородні та місцеві. Також безготівкові розрахунки розрізняються за способом платежу і формою. Основний спосіб платежу - це перерахування грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника шляхом відповідних записів по них. У залежності від характеру платежу, порядку кредитування та інших умов кошти перераховуються по різних рахунках підприємств - поточних, позичкових, рахунках фінансування капітальних вкладень. Різновидом цього способу платежу є планові платежі, при яких розрахунки проводяться не по кожній окремій поставці матеріальних цінностей, а за певний період, виходячи з плану поставки.

Другий спосіб платежу - залік взаємних вимог, при якому взаємні борги підприємств зараховуються і тільки різниця перераховується шляхом записів по рахунках. Залежно від розрахункового документа, що використовується у розрахунках, та його обігу розрізняють такі форми розрахунків:

· платіжними дорученнями;

· вимогами-дорученнями;

· за допомогою акредитивів;

· чеками та інші.

Застосування тієї чи іншої форми розрахунків визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств та організацій і спрямовано на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення оборотності грошових коштів у розрахунках.

Підприємства, а також установи банків здійснюють розрахунки при дотриманні таких умов:

1. Кошти підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення касових операцій у народному господарстві України.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача коштів.

3. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженнями його власника крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягнення та безакцептне списання коштів.

У безакцептному порядку проводиться списання:

· за виконавчим листом суду та арбітражу;

· недоїмок по податках, недоплат у державні цільові фонди, позабюджетні фонди;

· платежів за розпорядженням державних податкових адміністрацій;

· платежів державного обов'язкового і державного соціального страхування, до Пенсійного фонду;

· за розпорядженням Антимонопольного комітету і КРУ;

· за розпорядженням підприємств по результатах розгляду претензій, що стосуються доарбітражного врегулювання господарських спорів у тому випадку, якщо боржник визнав претензію.

4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта.

5. Платежі проводяться, як правило, після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання послуг або одночасно з ними. В окремих випадках може бути проведена попередня оплата. Платежі проводяться за рахунок власних коштів платника, а в окремих випадках за рахунок кредиту банку.

6. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються, за винятком випадків уступки вимоги і переведення боргу відповідно до Цивільного Кодексу України та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, передбачені інструкцією № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Правила розрахунково-касової дисципліни передбачають до-держання підприємствами касової дисципліни, тобто встанов-леного порядку ведення підприємствами операцій з готівкою. Це означає, що всі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть тримати в своїй касі на кінець дня готівку в межах установлених їм обслуговуючими установами банків лімітів каси. Для встановлення ліміту каси під-приємства подають щороку до 1 березня до установ банків за місцем відкриття поточного рахунка заявки-розрахунки в двох примірниках. Установи банків упродовж першого кварталу розглядають заявки-розрахунки і затверджують підпри-ємством ліміт каси, порядок і строки здавання готівкової ви-ручки, які повідомляються кожному підприємству.

Ліміт каси для кожного підприємства визначається устано-вами банків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, обсягу ка-сових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, ус-тановлених строків і порядку здавання готівкової виручки, тривалості операційного часу установи банку, наявності до-мовленості підприємства з установою банку на інкасацію та здавання готівкової виручки у вечірню касу банку тощо:

* для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її в банк щодня у день надходження до каси підприємства, -- у розмірах, необхідних для забезпечення їх роботи вранці наступного дня;

* для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її наступного дня, -- у межах середньоденної готівкової виручки;

* для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим стро-ком здавання її в банк (а саме, для підприємств, що знахо-дяться в населених пунктах, де немає установ банку чи підприємств поштового зв'язку), -- у розмірах, що залежать від установлених строків здавання виручки та її суми;

* для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, дивідендів), -- у межах середньоденної видачі готівки.

Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, гро-мадського харчування та послуг) установлюється установами банків за погодженням із керівниками підприємств на підставі розрахунку середньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки.

Правилами НБУ передбачено деякі особливості щодо Організації роботи з готівкового обігу установами банків. Так, селянські (фермерські) господарства самостійно визначають розмір готівки, що постійно є в їхніх касах. Для кредитних спілок розмір ліміту каси встановлюється з урахуванням про-позицій цих організацій, специфіки діяльності їх, розмірів видів кредитів тощо. Підприємцям ліміт каси взагалі не вста-новлюється.

Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені устано-вою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації України, Державної конт-рольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами й установами банків. Особи, винні в порушенні касової дисципліни, притягуються до відповідальності.

НБУ зобов'язує комерційні банки подавати державним податковим адміністраціям матеріали про порушення суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки (перевищення норм витрачання готівки на по-точні потреби, невстановлення лімітів залишків готівки в касах). Чинне законодавство посилює режим фінансової відповідальності за порушення правил обігу готівки. За пору-шення юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами -- громадянами України, іноземними гро-мадянами, особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки застосовуються штрафні санкції, передбачені Указом Прези-дента України від 11 травня 1999 р. Про внесення змін до Указу Президента України від 12 червня 1995 р. “Про застосу-вання штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”. Так, у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадян-ства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за:

-- перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах -- у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;

-- неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне опри-буткування) у касах готівки -- у п'ятикратному розмірі не-оприбуткованої суми;

-- витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень, на виплату заробітної плати, за наявності податкової заборгова-ності -- у розмірі здійснених виплат;

-- перевищення встановлених строків використання вида-ної у підзвіт готівки, а також за видачу готівкових коштів у підзвіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів -- у розмірі 25 відсотків виданих у підзвіт сум;

-- здійснення готівкових розрахунків без подання одержу-вачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів -- у розмірі сплачених коштів;

-- використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням -- у розмірі витраченої готівки.

Крім того, за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах з них стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.

Зазначені штрафи стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством. Контроль за додер-жанням вимог цього Указу здійснюють органи державної по-даткової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи, а банками -- Національний банк України.

Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними особами відводиться розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові розрахунки становлять систему грошових розра-хунків, які здійснюються без участі готівки у вигляді перераху-вання банком певної суми з рахунка платника на рахунок одержувача або зарахуванням взаємних вимог підприємств, організацій. Більшість грошового обігу між суб'єктами госпо-дарювання здійснюється у безготівковому порядку. Це зумов-лено тим, що безготівковий обіг має істотні переваги перед готівковим, і пояснюється такими обставинами: по-перше, при цьому створюються сприятливі умови для державного регулю-вання грошового обігу і здійснення за ним належного контро-лю; по-друге, забезпечується своєчасність платежу між суб'єктами грошового обігу за реалізовані товари і надані пос-луги; по-третє, прискорення обігу грошових коштів забезпечує тісний зв'язок суб'єктів господарювання з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а це, в свою чергу, відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки в дер-жаві і поліпшенні економічного становища суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 51 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, вста-новленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використову-вати як платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони ви-користовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інфор-мацію, необхідну для здійснення банком розрахункової опе-рації, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Докладніше загальні правила, форми і стандарти розра-хунків банків та інших юридичних і фізичних осіб викладено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р.

Зазначена Інструкція ґрунтується на принципах вільного вибору суб'єктами господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Водночас з метою забезпечен-ня правил документообігу Інструкцією встановлено, що розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, скла-даються на бланках встановленої форми і повинні мати реквізити, які подано в додатку до зазначеної інструкції.

Розрахункові документи повинні містити такі реквізити: назву документа, код розрахункового документа, його номер, дату складання, дату валютування, назви платника та одержу-вача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та коди банків; суму платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб платника або одержува-ча коштів на першому примірнику та відбиток печатки; при- значення платежу -- назву товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із зазначенням його но-мера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передбаче-но право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”.

Якщо хоча б один із зазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до вико-нання не приймає. Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення та заповнення розрахункового докумен-та в кілька прийомів не дозволяються.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей до-кумент і подала його до обслуговуючого банку.

Відповідно до зазначеної вище Інструкції при здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Інструкцією також визначено правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі, меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахунко-вого чека, акредитива. Чинне законодавство спеціально регу-лює порядок використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно оби-рають платіжні інструменти (за винятком меморіального орде-ра) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розглянемо конкретні форми безготівкових розрахунків, які проводяться банками. Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунка платника, є меморіальний ордер.

Меморіальний ордер -- це міжбанківський розрахунковий документ, який у передбачених інструкцією випадках скла-дається банком під час здійснення розрахунків для докумен-тального оформлення операцій щодо списання коштів з рахун-ка платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретно-го випадку) для:

* часткової оплати розрахункових документів; документаль-ного підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юри-дичних осіб) внесених до каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з'ясування”;

* перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

* виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

* перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Платіжне доручення -- це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та пере-рахування її на рахунок одержувача. Сутність цієї форми по-лягає в тому, що на бланку встановленої форми власник ра-хунка дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок одер-жувача коштів за поставлену продукцію, надані послуги тощо. Банки приймають до виконання платіжне доручення впро-довж десяти календарних днів з дати його виписування. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення приймається банком до виконання за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності, недостатності коштів на його рахунку банком приймаються лише тоді, коли порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за то-варними і нетоварними платежами; за фактично відвантаже-ну, продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством; для перераху-вання підприємствами суми, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, тощо), на їхні рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів; в інших ви-падках відповідно до укладених договорів та/або чинного за-конодавства.

У практиці взаємовідносин між підприємницькими струк-турами значного поширення набула платіжна вимога-доручен-ня. Платіжна вимога-доручення -- це вимога отримувача без-посередньо до платника сплатити суму грошей на підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахункових та відвантажувальних документів та вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований розрахун-ковий документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох частин:

-- верхня -- вимога одержувача коштів безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

-- нижня -- доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Ця форма безготівкових розрахунків є найбільш надійною тому, що вимоги на оплату подаються безпосередньо платни-ку, а не в банк. З метою гарантованої прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується передавати їх у комплекті розрахункових та відвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, пе-редбачені договором. Одержавши платіжну вимогу-доручен-ня, платник у разі згоди сплатити суму заповнює її нижню час-тину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може переви-щувати суми, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержува-чем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, яка є на рахунку платника. Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Договором може бути передбачена і відповідальність плат-ника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне по-дання платіжних документів у банк для оплати. Вимоги-доручення також можуть застосовуватися для здійснення попе-редньої оплати.

Спеціальною формою безготівкових розрахунків є платіжна вимога. Платіжна вимога -- це розрахунковий доку-мент, що містить вимогу стягувача або при договірному спи-санні отримувача до обслуговуючого платника банку здійсни-ти без погодження з платником переказ визначеної суми гро-шей з рахунка платника на рахунок отримувача. Примусове списання коштів з рахунків платників дозволяється лише у ви-падках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій. Банки вико-нують платіжні вимоги на примусове списання коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення роз-рахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання коштів з поточних і депозитних розрахунків фізич-них осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість приму-сового списання коштів і правильність даних, внесених до платіжної вимоги на примусове списання коштів. Платіжні ви-моги стягувачів на примусове списання коштів банки прийма-ють на виконання незалежно від наявності достатнього залиш-ку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги викону-ються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із су-провідними документами, що надавалися разом з ними.

Правилами Національного банку встановлено таку форму безготівкових розрахунків, як розрахунки чеками, які мають значне поширення як у внутрішньому обороті країни, так і в міжнародній практиці.

Розрахунковий чек -- це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної у чеку суми коштів.

Страницы: 1, 2, 3


© 2008
Полное или частичном использовании материалов
запрещено.