Питання військового будівництва

Питання військового будівництва

Адвокат-захисник є одним з суб’єктів касаційного оскарження судових

рішень - вироку і ухвали військового суду, вироку і постанови військового

судді, які ще не набрали чиинності. До подання касаційної скарги він

повинен з’ясувати думку підзахисного з цього питання. Всупереч бажанню

підзахисного адвокат не може подати скаргу.

Адвокат може бути і представником потерпілого у кримінальній справі,

але тільки за угодою, тобто на запрошення потерпілого.

Участь адвокатів у кримінальних справах на боці учасників процесу, які

здійснюють функції як обвинувачення, так і захисту, сприяє всебічності,

повноті та об’єктивності дослідження обставин, винесенню законного,

обгрунтованого і справедливого рішення.

Поняття , принципи , функції та основні напрямки діяльності військових

судів

В систему судової влади входять також суди, які здійснюють правосуддя в

Збройних Силах України та інших військових формуваннях і носять назву

військових судів. Вони складають окрему ланку судової системи і діють на

основі тих положень і принципів, що й інші судові органи. Особливості

організації і діяльності військових судів обумовлені відмінностями

структури і організації Збройних Сил України та інших військових формувань

і завданнями, що поставлені перед ними. Організація українських Збройних

Сил не пов'язана з адміністративно-територіальним поділом і тому система

військових судів відрізняється від системи загальних судів. Статтями 124,

125 Конституції України, статтею 20 Закону України “Про судоустрій України”

військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів разом з іншими

судами становлять систему судів загальної юрисдикції України. Система судів

загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і

спеціалізації. Найвищим судовим органом в системі судів загальної

юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами

спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Низовою ланкою є військові

суди гарнізонів, яких в даний момент в Україні є 26.Крім того, діють

військові суди Центрального, Західного, Південного регіонів, Військово-

Морських Сил та військова колегія Верховного Суду України.

Статтею 385 Закону України “Про судоустрій” передбачені повноваження

військових судів, які розглядають:

1. Справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил,

Національної гвардії, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших

військових формувань, що затверджуються Верховною Радою України (п. 22 ст.

85 Конституції України), а також військовозобов'язаними під час проходження

ними зборів;

2. Всі справи про шпигунство;

3. Справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, що

вчинені особами начальницького складу виправно-трудових установ;

4. Справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, ще визначаються

законодавством України;

5. Справи про адміністративні правопорушення військовослужбовців;

6. Справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових

посадових осіб і органів військового управління;

7. Справи про захист честі і гідності, сторонами у яких є

військовослужбовці або військові організації;

8. Інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та

інших громадян, а також прав і законних інтересів і військових частин,

установ, організацій.

У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні кількох

злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів підсудна військовому

суду, а про інші - загальному суду, справа про всі злочини розглядається

військовим судом. У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або

кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з

обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх

обвинувачених розглядається загальним судом. Справи про злочини, вчинені

особами, зазначеними у пунктах 1 і З частини першої цієї статті в період

проходження ними військової служби, розглядаються військовими судами і в

тому разі, коли на момент розгляду справи вони звільнилися з військової

служби. Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на

військову службу, розглядаються загальними судами. Військові суди разом з

кримінальними справами розглядають цивільні позови про відшкодування шкоди,

заподіяної внаслідок злочину.

Військовий суд гарнізону обирається у складі голови, заступника голови

і суддів. Повноваження військового суду гарнізону регламентовані статтею

386 Закону України “Про судоустрій”, який як суд першої інстанції

розглядає всі кримінальні справи, за винятком тих, які підсудні військовим

судам регіонів і Військово-Морських Сил; справи за скаргами

військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових осіб та

органів військового управління; справи про захист честі і гідності,

сторонами в яких є військовослужбовці або військові організації; інші

справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших

громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ,

організацій; справи за скаргами на санкцію прокурора про взяття під варту,

на постанови про закриття кримінальної справи чи відмову в її порушенні у

справах про злочини, підсудні військовим судам; а також питання, що

виникають при виконанні рішень і вироків, постановлених військовими судами.

Військовий суд регіону, Військово-Морських Сил обирається у складі

голови, заступника (заступників) голови і суддів. Повноваження цього суду

передбачені статтею 387 Закону України "Про судоустрій”: у межах своїх

повноважень суд розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному

порядку, порядку нагляду і у зв'язку з нововиявленими обставинами; здійснює

нагляд за судовою діяльністю військових судів гарнізонів, вивчає і

узагальнює судову практику, аналізує судову статистику; здійснює інші

повноваження, надані йому законодавством.

Повноваження військової колегії Верховного Суду України регламентовані

статтею 49 Закону, згідно з якою судові колегії Верховного Суду розглядають

у межах своїх повноважень справи як суд першої інстанції, у касаційному

порядку, порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами.

Військова колегія вивчає і узагальнює судову практику військових судів,

аналізує судову статистику і здійснює інші повноваження, надані їй

законодавством.

Підсудність кримінальних справ військовим судам є спеціальною

підсудністю. Існує й персональна підсудність залежно від посади та звання

військовослужбовців. Так, стаття 36 КПК України передбачає, що військовим

судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини

осіб, що мають звання до підполковника, капітана 2-го рангу включно, крім

справ, підсудних військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів,

Військово-Морських Сил як суду першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана

1-го рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку,

командира корабля 1-го рангу і вище, а також осіб, рівних їм за військовим

становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу може бути

призначено покарання у вигляді смертної кари.

Військовій колегії Верховного Суду України підсудні справи виняткової

важливості, а також справи про злочини військовослужбовців, які мають

військове звання генерала (адмірала), або займають посаду від командира

з’єднання і вище та їм рівних. Військовий суд регіону, Військово-Морських

Сил, військова колегія Верховного Суду України вправі прийняти до свого

провадження як суду першої інстанції будь-яку справу, підсудну військовому

суду гарнізону.

Президія Верховного Суду України (стаття 50 Закону), яка утворюється в

складі Голови, заступників Голови і членів Верховного Суду, розглядає

питання організації роботи військової колегії, подає допомогу нижчим судам

у правильному застосуванні законодавства, координуючи цю діяльність з

Міністерством юстиції України.

Органи дізнання в системі органів досудового слідства , що діють у ЗСУ

та ін. військових формуваннях України

Відповідно до ст.101 Кримінально-процесуального кодексу України (

1002-05 ) органами дізнання в Збройних Силах України є командири

військових частин, з'єднань і начальники військових установ. Надання

командиру військової частини прав органу дізнання єодним із засобів

зміцнення військової дисципліни, виховання військовослужбовців у дусі

точного виконання законів, військової присяги, військових статутів,

наказів командирів і начальників.

Дізнанням є оперативно-розшукові заходи з метою виявлення ознак

злочину і осіб, що його вчинили, яке проводиться органом дізнання

після порушення кримінальної справи з дотриманням чинного кримінально-

процесуального законодавства. У необхідних випадках, коли має місце

проступок (не злочин), командир військової частини призначає

адміністративне розслідування, яке проводиться усно чи письмово у

вільній формі. Якщо в ході розслідування будуть встановлені

ознаки злочину, командир військової частини порушує кримінальну справу.

Для провадження дізнання наказом командира військової частини

призначаються дізнавачі строком на два роки з числа найбільш

підготовлених для цього офіцерів. Один з них, який має досвід і

навики у провадженні дізнання, призначається старшим дізнавачем.

Старшим дізнавачам доручається розслідування найбільш складних

злочинів. Копія наказу про призначення дізнавачів направляється

військовому прокурору.

Дізнавачі призначаються із розрахунку: на полк (корабель 1 рангу) -

5-6 дізнавачів; на окремий батальйон (корабель 2 рангу) - 3-4

дізнавачі; на окрему роту (корабель 3 рангу, дивізіон кораблів 4 рангу)

- 1-2 дізнавачі; на управління та штаби (вище полку) і установу

(військово-навчальний заклад) - 2-3 дізнавачі.

Командир військової частини, як орган дізнання, порушує

кримінальну справу про всі злочини, скоєні підлеглими йому

військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час

проходження учбових зборів; про злочини, скоєні працівниками

(невійськовослужбовцями) Збройних Сил України у зв'язку з

виконанням службових обов'язків або в розташуванні військової

частини, установи, військово-навчального закладу, підприємства,

організації та інших (ст.104 Кримінально-процесуального кодексу України

( 100205).

Отримавши повідомлення про скоєний злочин, командир військової

частини повинен у той же день порушити кримінальну справу, про що

виноситься постанова. У постанові мають бути вказані час, місце, ким

вона складена, привід і підстави порушення справи, стаття кримінального

кодексу, за ознаками якої вона порушується і кому доручено

проведення розслідування в даній кримінальній справі. Про виявлений

злочин і початок дізнання командир частини негайно повідомляє

військового прокурора, який здійснює нагляд за додержанням і правильним

застосуванням законів у цій військовій частині (ст.100 КПК України (

1002-05 ) і ст.44 Тимчасового статуту внутрішньої служби Збройних

Сил України ( 431/93 ). Дізнавач перед початком розслідування виносить

постанову про прийняття справи до свого провадження (додатки NN 2, 12).

Копії цих постанов командир військової частини не пізніше двадцяти

чотирьох годин направляє військовому прокурору.

Дізнавач не може брати участі у розслідуванні злочину і його

кандидатура підлягає відхиленню, якщо він проходить службу в тому ж

підрозділі і за своїм службовим станом є прямим начальником або підлеглим

особи, щодо якої порушено кримінальну справу, а також за наявності

інших підстав, вказаних у ст.60 КПК України ( 1001-05 ), а саме:

- коли він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем,

цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також

родичем обвинуваченого;

- коли він брав участь у справі як експерт, спеціаліст,

перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого,

цивільного позивача або цивільного відповідача;

- коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах

справи;

- при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх

об'єктивності.

За наявності вищезгаданих підстав для відхилення, дізнавач повинен

усунутися від участі у розслідуванні, доповісти про це рапортом

командиру військової частини і повідомити військового прокурора.

Участь дізнавача в дізнанні, яке проводилось раніше в цій справі, не

може бути підставою для його відхилення. Питання про відхилення

дізнавача вирішується військовим прокурором (ст.60 КПК України).

На командира військової частини покладається обов'язок вжити

необхідних оперативно-розшукових та інших, передбачених чинним

кримінально-процесуальним законодавством, заходів з метою розкриття

злочинів і встановлення осіб, що їх скоїли. Дізнання має бути проведено

повно і об'єктивно. Підлягають дослідженню обставини, як такі, що

обвинувачують, так і такі, що виправдовують обвинуваченого, а також і

всі обставини як обтяжуючі, так і пом'якшуючі його відповідальність.

У процесі розслідування злочину командир військової частини

зобов'язаний виявляти причини та умови, які сприяли скоєнню

злочину, і своєчасно вжити заходів до усунення та попередження

злочинів (ст.23 КПК України ( 1001-05 ).

При провадженні дізнання в кримінальній справі має бути

встановлено: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини

вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину, мотиви

злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер

відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що

характеризують особу обвинуваченого; характер і розмір шкоди, завданої

злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на

стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст.64 КПК

України ( 1001-05 ).

Відповідно до ст.66 КПК України ( 1001-05 ) особа, яка проводить

дізнання, має право викликати в порядку, встановленому КПК України,

будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для

подання висновків, вимагати від підприємств, установ і організацій,

службових осіб і громадян, пред'явлення предметів і документів, які

можуть встановити у справі фактичні дані, вимагати проведення

ревізій. Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян,

підприємств, установ, організацій.

Повноваження президента України у сфері військового управління

Висвитлюючи це питання необхідно керуватись Конституцією України та Законом

Про Оборону України .

Президент України наділений слідуючими повноваженнями згідно Конституції :

1) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на

посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України,

інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах

національної безпеки та оборони держави;

2) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

3) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни

та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі

збройної агресії проти України;

4) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову

мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її

місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності

України;

Закон Про Оборону України:

Президент України як Верховний Головнокомандуючий Збройними Силами

України і Голова Ради оборони України вживає необхідних заходів щодо

забезпечення обороноздатності України та постійної бойової готовності

Збройних Сил України.Президент України як Верховний Головнокомандуючий

Збройними Силами України: подає на затвердження Верховної Ради України

проекти воєнної доктрини, концепції військового будівництва, державної

програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції щодо

загальної структури та чисельного складу Збройних Сил України, обсягу

бюджетних асигнувань на оборону, фінансування вказаної програми;

пропонує на затвердження Верховної Ради України кандидатури для

призначення ним на посади Міністра оборони України і начальника

Генерального штабу Збройних Сил України; координує діяльність державних

органів у галузі оборони; веде переговори і підписує міжнародні та

міждержавні договори з військових питань; затверджує план розвитку та

стратегічні плани використання Збройних Сил України, плани їх

дислокації та розташування, мобілізаційний план України на особливий

період, Положення про мобілізаційну підготовку Збройних Сил України,

інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України,

та про порядок проведення мобілізації, а також положення про Генеральний

штаб Збройних Сил України; у разі воєнного нападу або загрози военного

нападу на Україну приймає рішення про оголошення стану війни, введення

воєнного стану на всій території України чи в окремих її місцевостях,

рішення про їх припинення або відміну, укладення миру і

невідкладно вносить ці питання на розгляд Верховної Ради України, а також

оголошує загальну або часткову мобілізацію на території України у разі

оголошеня стану війни, приймає рішення про демобілізацію; приймає

рішення та видає наказ Збройним Силам України про ведення бойових дій;

призначає та звільняє вище командування Збройних Сил України, присвоює

вищі військові звання; приймає рішення про призов громадян України на

строкову військову службу та звільнення в запас

військовослужбовців строкової служби; встановлює повноваження, організацію

і порядок діяльності органів військового управління; встановлює

військові свята.

Повноваження ВРУ у сфері військового управління

Висвитлюючи це питання необхідно керуватись Конституцією України та Законом

Про Оборону України .

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення

миру, схвалення рішення Президента України про використання

Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної

агресії проти України;

2) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій

Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених

відповідно до законів України військових формувань, а також

Міністерства внутрішніх справ України;

3) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про

направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про

допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

4) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента

України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні

або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію,

про оголошення окремих місцевостей зонами над звичайної екологічної

ситуації;

5) Формування і проведення воєнної політики держави, законодавче

регулювання питань сфери оборони та військового будівництва

здійснюються виключно Верховною Радою України.

Верховна Рада України затверджує:

1)воєнну доктрину і концепцію військового будівництва;

2)обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру та чисельний

склад Збройних Сил України;

3)основні напрями співробітництва України з іншими державами у

воєнній сфері;

4)кандидатури на посади Міністра оборони України і начальника

Генерального штабу Збройних Сил України;

5)військову присягу і військові статути, символіку Збройних Сил

України;

6)державну програму розвитку озброєння та військової техніки, її

фінансування.

7) заслуховує Президента України про стан оборони України, звіти Прем'єр-

міністра України, Міністра оборони України та інших посадових

осіб з питань оборони;

8)визначає військові звання, свято - День Збройних Сил України,

присвоює найменування кораблям першого і другого рангу.

Повноваження КМУ у сфері військового будівництва

Висвитлюючи це питання необхідно керуватись Конституцією України та

Законом Про Оборону України .

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів

виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед

Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України

у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.

Кабінет Міністрів України: здійснює заходи щодо забезпечення

обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку,

боротьби зі злочинністю; керує діяльністю усіх підпорядкованих йому

органів та організацій щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних

Сил озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами;

визначає обсяги матеріально-технічних ресурсів,

продовольства, речового та іншого майна для потреб оборони і

Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на

строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби і

ведення обліку військовозобов'язаних і призовників та порядок проходження

альтернативної служби; визначає джерела і порядок фінансування

заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також

створення і збереження мобілізаційного резерву матеріальних ресурсів;

керує мобілізаційною підготовкою і мобілізаційним розгортанням

народного господарства та переведенням його на режим роботи в умовах

особливого періоду, видає відповідні нормативні акти з цих питань;

створює та ліквідує військові навчальні заклади, науково-

дослідні організації Збройних Сил України, військові кафедри вищих

навчальних закладів, визначає порядок створення та діяльності

військових представництв на промислових та інших підприємствах і в

організаціях; приймає рішення з питань соціальних і правових

гарантій військовослужбовців, осіб, звільнених у запас або у відставку,

їх сімей, а також сімей військовослужбовців, які загинули (померли),

пропали безвісти або потрапили у полон під час

Рада Національної Безпеки і оборони

Тимчасове положення про Раду національної безпеки і оборони України

затверджено Указом Президента України від 30 серпня 1996 року N 772/96.

Рада національної безпеки і оборони України є, відповідно до статті 107

Конституції України ( 254к/96-ВР ), координаційним органом з питань

національної безпеки і оборони при Президентові України.

Головними завданнями Ради є: забезпечення реалізації єдиної державної

політики у сфері національної безпеки і оборони України; аналіз стану

і тенденцій розвитку зовнішньо- та внутрішньополітичної

ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів

забезпечення національної безпеки і оборони; комплексна оцінка та

прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному,

суспільному, оборонному, інформаційному, ядерному, екологічному та іншим

видам і об'єктам безпеки України; планування, організація та контроль за

здійсненням заходів політичного, економічного, воєнного, соціального,

науково-технічного та іншого характеру, адекватних цим загрозам; розгляд

питань фінансування витрат на національну безпеку і оборону, а також

контроль за витрачанням відповідних коштів; розгляд проектів законів

України та указів Президента України, інших нормативних актів, наказів

і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України,

концепцій, доктрин, державних програм у сфері національної безпеки і

оборони України тощо; підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи

забезпечення національної безпеки та організації оборони України, у тому

числі щодо утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої

влади у даній сфері; підготовка пропозицій щодо оголошення стану війни,

загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи

надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також

щодо оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами

надзвичайної екологічної ситуації; координації наукових досліджень у галузі

національної безпеки і оборони; розгляд і вирішення інших актуальних

проблем національної безпеки і оборони України. Рада відповідно до

покладених на неї завдань координує і контролює діяльність органів

виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, а також Комісії з

питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові

України, Генеральної військової інспекції при Президентові України,

Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою

злочинністю при Президентові України, інших органів у даній сфері,

утворених при Президентові України. Головою Ради є Президент України.

Персональний склад Ради формує Президент України. До складу Ради за

посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова

Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр

закордонних справ України. Членами Ради можуть бути керівники

центральних органів виконавчої влади, а також інші посадові особи,

яких визначає Президент України. У засіданнях Ради може брати участь

Голова Верховної Ради України.

Забезпечення діяльності Ради здійснює Секретар Ради, якого

призначає Президент України. Секретар Ради безпосередньо

підпорядковується Президентові України. Секретар Ради має заступників,

яких призначає Президент України. Секретар Ради: формує плани роботи

Ради, порядок денний її засідань, координує підготовку матеріалів і

проектів рішень до розгляду Президентом України та Радою, проводить

робочі наради з членами Ради; доповідає Президентові України пропозиції

з усіх питань національної безпеки та оборони; узгоджує з відповідними

органами проекти указів щодо введення в дію рішень Ради та подає їх на

підпис Президентові України; організовує розробку концептуальних підходів

до проведення єдиної державної політики у сфері національної безпеки і

оборони; здійснює функції радника Президента України з питань

національної безпеки і оборони; представляє за дорученням Президента

України його інтереси з питань національної безпеки і оборони в органах

виконавчої влади, а також у відносинах з іноземними державами та

міжнародними організаціями; забезпечує підготовку матеріалів з питань

національної безпеки і оборони для щорічних і позачергових послань

Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і

зовнішнє становище України; здійснює заходи щодо забезпечення

взаємодії Президента України та Ради національної безпеки і оборони

України з Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної

Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами

місцевого самоврядування з питань національної безпеки і оборони; координує

роботу з підготовки проектів законодавчих актів, які вносить Президент

України до Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони,

та бере участь в опрацюванні проектів актів Президента України з цих

питань; організовує розроблення та запровадження заходів щодо захисту

територіальної цілісності, зміцнення державної безпеки та

громадського порядку, додержання прав і свобод людини, підвищення рівня

роботи правоохоронних органів; спрямовує підготовку проектів воєнної

доктрини, концепції та державних програм будівництва Збройних Сил,

інших військових формувань України, положень щодо їх структури,

чисельності, дислокації та розташування, розвитку озброєнь та

військової техніки, повноважень, організації та порядку діяльності

органів військового управління; забезпечує координацію і контроль

діяльності органів виконавчої влади, на які покладено функції

здійснення зовнішньої політики, зовнішньоекономічних зв'язків,

військового, військово-технічного та інших напрямів співробітництва

України з іноземними державами; здійснює контроль за виконанням указів

Президента України, якими вводяться у дію рішення Ради; організовує

документальну перевірку роботи органів виконавчої влади щодо забезпечення

безпеки і оборони держави; здійснює за дорученням Президента України

та Ради інші повноваження, що стосуються підтримання національної

безпеки і оборони України.

Обмежена матеріальна відповідальність військовослужбовців

Відповідно до Конституції (Основного Закону) України та

інших актів законодавства України військовослужбовці і призвані на

збори військовозобов'язані зобов'язані бережливо ставитися до довірених

їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів до

запобігання шкоді.

Особи, які посягають на державну власність, недбало

ставляться до озброєння, техніки та іншого військового майна,

притягаються до матеріальної відповідальності. Притягнення до

матеріальної відповідальності не звільняє від дисциплінарної,

цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної

відповідальності.

ОБМЕЖЕНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Військовослужбовці і

призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну

недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених

військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими

нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі

заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Військові будівельники військово-будівельних частин, окремих

батальйонів і рот у випадках, передбачених цим пунктом, несуть

матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше

середньомісячної заробітної плати.

За пошкодження, псування або втрату через необережність

майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори

військовозобов'язаним на період зборів в особисте користування, вони

несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди,

але не більше тримісячного грошового забезпечення.

Командири (начальники) військових частин за

шкоду,заподіяну державі їх підлеглими, несуть

матеріальнувідповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не

більшетримісячного грошового забезпечення, якщо вони своїм

розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання,

використання, перевезення військового майна.

У разі, якщо командири (начальники) військових частин не вжили

належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками,

інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання

розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або щодо

притягнення винних до відповідальності, вони несуть матеріальну

відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного

грошового забезпечення.

Прапорщики, мічмани та офіцерський склад за шкоду, заподіяну з

їх вини через простої вагонів, суден і автомобілів, несуть матеріальну

відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше

тримісячного грошового забезпечення.

Повна та підвищена матеріальна відповідальність військовослужбовців

Відповідно до Конституції (Основного Закону) України та

інших актів законодавства України військовослужбовці і призвані на

збори військовозобов'язані зобов'язані бережливо ставитися до довірених

їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів до

запобігання шкоді.

Особи, які посягають на державну власність, недбало

ставляться до озброєння, техніки та іншого військового майна,

притягаються до матеріальної відповідальності. Притягнення до

матеріальної відповідальності не звільняє від дисциплінарної,

цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної

відповідальності.

ПОВНА ТА ПІДВИЩЕНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Військовослужбовці і

призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну

відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у

разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання,

незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних

протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично не

виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в

інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані;

дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення

або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання,

перевезення, використання або для іншої мети.

Військовослужбовці і призвані на збори

військовозобов'язані за шкоду, заподіяну розкраданням,

марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних

приладів, засобів зв'язку, спеціальної техніки, льотно-технічного,

спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського

спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких

інших видів військового майна, несуть матеріальну

відповідальність у 2 - 10-кратному розмірі вартості цього майна.

Перелік військового майна, нестача або розкрадання якого

відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його

вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Командири (начальники) військових частин, винні в незаконному

звільненні або переведенні робітника чи службовця на іншу роботу,

повністю відшкодовують матеріальну шкоду, заподіяну у зв'язку з оплатою

за період вимушеного прогулу або за період виконання ними

нижчеоплачуваної роботи. Таку відповідальність командири (начальники)

військових частин несуть також у разі затримання ними виконання

ухвали суду чи наказу вищого за підлеглістю командира (начальника)

про поновлення робітника чи службовця на роботі.

Порядок призначення і проведення розслідування

Командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти

заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт

командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту

заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини

призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її

розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного

місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може

бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не

більш як на один місяць. Розслідування не провадиться, якщо причини,

розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії

(перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органи дізнання,

попереднього слідства або суду командир (начальник) військової

частини в п'ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає

наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.

Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира

(начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про

притягнення військовослужбовця і призваного на збори

військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування

провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку,

зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну

освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є

підлеглою або безпосереднім начальником військовослужбовця чи

військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно

розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками

заподіяння матеріальної шкоди або зацікавлені в результатах

розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна

шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями

військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного

заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів,

порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було

порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи

завдано шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків;

ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами;

умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

Посадова особа, призначена для провадження розслідування, має

право: брати письмові пояснення в осіб, причетних до факту

заподіяння шкоди; одержувати довідки, акти ревізій (перевірок),

інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-видаткових книг і

журналів, інші документи і матеріали, необхідні для об'єктивного і

повного розслідування, а також довідки про розмір заподіяної шкоди;

оглядати майно та приміщення, де зберігається майно; робити контрольні

звіряння, заміри, зважування та інші контрольно-перевірні дії з

метою встановлення умов і причин, що сприяли заподіянню шкоди.

У висновку розслідування викладаються факти, встановлені

відповідно до вимог пунктів 3 і 19 цього Положення, та пропозиції про

притягнення винної особи (винних осіб) до обмеженої, повної чи підвищеної

матеріальної відповідальності, а в разі необхідності - обгрунтування

можливості зменшення суми, що підлягає стягненню з винного для

відшкодування завданої шкоди. До висновку додаються: письмові пояснення

особи (осіб), яка притягається до матеріальної відповідальності;

письмові пояснення інших осіб, причетних до факту заподіяння шкоди; акти

ревізій (перевірок), інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-

видаткових книг і журналів та інші матеріали розслідування;

довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника

відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера)

військової частини. Висновок підписується офіцером, який проводив

розслідування.

Всі матеріали розслідування подаються на розгляд командиру

(начальнику) військової частини, який його затверджує у разі

прийняття рішення про стягнення з винного встановленої шкоди.

Військовослужбовці та призвані на збори

військовозобов'язані, які притягаються до матеріальної

відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у

висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати

свої заперечення та клопотання на ім'я командира (начальника)

військової частини. Командир (начальник) військової частини після

розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду

з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов'язаним, який

притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину

військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов'язаного

повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш

як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про

притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з

зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню. У разі, коли шкода

заподіяна кількома особами, у наказі визначається точний розмір суми,

що стягується окремо з кожної особи з урахуванням ступеня вини і

конкретних обставин. Наказ доводиться до відома винної особи (винних

осіб) під розписку. Наказ може бути оскаржено вищому командиру

(начальнику) в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом

Збройних Сил України. У разі, коли у місячний термін з дня

закінчення розслідування винну особу до матеріальної відповідальності

не притягнуто, відшкодування заподіяної державі шкоди провадиться

шляхом подання позову до відповідного суду.

Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування при притягненні

військовослужбовців до матеріальної відповідальності

Розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними

втратами на підставі даних обліку, виходячи з вільних оптово-роздрібних

чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну

відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що

обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки

України. Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню,

провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.

У разі виявлення нестачі майна, термін експлуатації якого на день ревізії

(перевірки) або інвентаризації закінчився, або у разі неможливості

встановити час його втрати відшкодування заподіяної шкоди провадиться в

розмірі 25 відсотків, а для госпрозрахункових підприємств, організацій та

установ - у розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого

не вистачає (з урахуванням коефіцієнта кратності). Сума стягнень за

втрачене майно може бути зменшена командиром (начальником) військової

частини за письмовим дозволом вищого за підлеглістю командира

(начальника), а у випадках, передбачених законодавством України, -

судом, залежно від обставин, за яких заподіяно шкоду, ступеня вини та

матеріального стану винної особи, за винятком випадків заподіяння шкоди

злочинними діями, вчиненими в особистих корисливих цілях. Вищий за

підлеглістю командир (начальник) перевіряє обгрунтованість притягнення

винної особи до матеріальної відповідальності, а також розміру

стягуваної суми. У виняткових випадках, з урахуванням матеріального

стану винної особи, її сімейних обставин тощо, розмір суми, що підлягає

стягненню, може бути зменшено. Розмір стягуваних сум у цьому разі не

може бути меншим, ніж це передбачено пунктом 10 цього Положення.

Оскарження наказу про притягнення до матеріальної

відповідальності вищому за підлеглістю командиру (начальнику) не зупиняє

утримання грошового стягнення. У разі опротестування зазначеного наказу

прокурором утримання стягуваної суми зупиняється до прийняття рішення за

протестом. Якщо військовослужбовець або призваний на збори

військовозобов'язаний не згоден з рішенням вищого за підлеглістю

командира (начальника), він відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону

України "Про соціальний і правовий захист

військовослужбовців та членів їх сімей" (201112) має право оскаржити

таке рішення в судовому порядку. У разі скасування наказу утримані суми

повертаються. Кошти, що утримуються з військовослужбовців або призваних на

збори військовозобов'язаних за наказом про відшкодування

заподіяної державі шкоди, спрямовуються до бюджету міністерства або

відомства, у військових частинах в яких вони проходять військову

службу чи збори. Утримання грошового нарахування за наказом про

відшкодування заподіяної шкоди провадиться щомісячно у розмірі 20

відсотків, а у разі відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок

розкрадання, умисного пошкодження військового майна, - у розмірі 50

відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку). Якщо з грошового

забезпечення (заробітку) провадяться інші передбачені законом утримання,

то загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 50 відсотків

місячного грошового забезпечення (заробітку). Порядок і черговість

стягнення в цих випадках визначаються відповідно до чинного

законодавства. Під місячним грошовим забезпеченням

офіцерського (начальницького) складу і військовослужбовців, які

проходять службу за контрактом, слід розуміти посадовий оклад разом

з окладом за військове (спеціальне) звання і процентною надбавкою за

вислугу років, а військовослужбовців строкової військової служби -

посадовий оклад. Місячне грошове забезпечення призваних на збори

військовозобов'язаних визначається відповідно до чинного

законодавства України. Розміри місячного грошового забезпечення

визначаються відповідно до основних посадових окладів та окладів за

військові (спеціальні) звання і процентних надбавок за вислугу років на

день підписання наказу про притягнення до матеріальної

відповідальності. Суми щомісячних утримань з військовослужбовців строкової

служби та курсантів стягуються з їх посадових окладів. У разі притягнення

до матеріальної відповідальності командирів (начальників) військових

частин відповідно до пункту 11 цього Положення стягнення у кратному розмірі

вартості військового майна, зазначеного у пункті 14 цього Положення, не

застосовується. Якщо військовослужбовця переведено на нове місце служби

до прийняття рішення про відшкодування завданої ним шкоди, то

матеріали розслідування, дізнання, рішення органів попереднього слідства

та суду або витяг з акта ревізії, перевірки, інвентаризації

надсилаються у п'ятиденний термін після закінчення розслідування, ревізії,

перевірки чи інвентаризації на нове місце служби винного для

притягнення його до матеріальної відповідальності. Командир

(начальник) військової частини за новим місцем служби винної особи

зобов'язаний у 15-денний термін з дня надходження матеріалів про

заподіяння шкоди видати наказ щодо притягнення цієї особи до

матеріальної відповідальності. Якщо військовослужбовець вибув на нове

місце служби до повного відшкодування заподіяної ним шкоди, то утримання

грошової суми за новим місцем служби провадиться на підставі запису у

грошовому атестаті. Списання сум заборгованості за попереднім місцем

служби у цьому разі провадиться лише в разі отримання письмового

підтвердження про їх стягнення за новим місцем служби військовослужбовця.

Підтвердження про прийняття суми заборгованості до стягнення

підписується командиром (начальником), начальником фінансового органу

(головним бухгалтером) військової частини і засвідчується гербовою

печаткою. У разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із

військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про

стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової

частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний

позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. На притягнутих

до матеріальної відповідальності звільнених з військової

служби військовослужбовців і військовозобов'язаних після закінчення

зборів, які не відшкодували заподіяної ними державі шкоди, в десятиденний

термін після дня вибуття їх з військової частини до народного суду за

місцем їх постійного проживання (роботи) надсилаються виконавчі

написи органів, що виконують нотаріальні дії. Для отримання виконавчого

напису командир (начальник) військової частини подає органам, що

виконують нотаріальні дії, довідки про суму заборгованості, яка підлягає

стягненню. Сума невідшкодованої шкоди, що значиться за звільненим у запас

чи у відставку військовослужбовцем або

військовозобов'язаним, який пройшов збори, обліковується у

військових частинах за попереднім місцем служби або проходження зборів

до повного надходження грошових сум. Розмір шкоди, що перевищує суму

можливих відрахувань з винної особи, має бути віднесено на рахунок

держави рішенням командира (начальника) військової частини в межах

наданих йому прав. Контроль за сплатою суми невідшкодованої шкоди,

що значиться за військовослужбовцями, звільненими у запас чи у

відставку, здійснюється фінансовими органами військових частин, щодо

військовозобов'язаних, які пройшли збори, - крім вищезазначених

органів, військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим,

обласними, міськими та районними військовими комісаріатами. Розмір

шкоди, заподіяної державі розкраданням, пошкодженням, втратою і

незаконним використанням майна, погіршенням його якості під час

проходження військовослужбовцями військової служби за кордоном,

визначається у роздрібних цінах у валюті країни перебування, а за

відсутності таких цін - у роздрібних цінах країни перебування на

аналогічне майно. Відшкодування шкоди у цьому разі провадиться у валюті

країни перебування, а у разі вибуття військовослужбовців в Україну - в

національній валюті, з перерахуванням сум, що підлягають стягненню в

іноземній валюті, за курсом Національного банку України.

Страницы: 1, 2