Валютне регулювання і контроль в Україн

Валютне регулювання і контроль в Україн

ВСТУП

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності. Проблема валютного регулювання в Україні є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але й через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.

За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації та централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів. Узв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні та фінансові відносини.

Об'єктом дослідження є еволюція та сучасний стан валютного регулювання та контролю в Україні. На прикладі МФ АКБ “Форум” розглянуті заходи, які проводяться комерційними банками у сфері валютного регулювання та контролю.

Метою дипломної роботи є визначення тенденції розвитку та основних методів здійснення валютного регулювання і контролю, розкриття змісту та особливості діючої практики, а також з'ясування проблем, пов'язаних з встановленням та формуванням валютного ринку в Україні.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

вивчення сучасного стану системи валютного регулювання і

контролю в Україні;

аналіз порядку валютного регулювання та контролю за веденням

валютних рахунків у комерційних банках;

надання техніко-економічної характеристики МФ АКБ “Форум”;

аналіз регулювання валютних операцій з міжнародних

торговельних розрахунків;

- обгрунтовання шляхів підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями.

Валютному регулюванню і контролю приділяється значна увага Національним банком України та органами законодавчої та виконавчої влади, що знайшло своє відображення у Конституції України, Законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, Декреті Кабінету Міністрів України “ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положеннях та Постановах НБУ.

Дипломна робота спирається на вказані нормативні документи та роботи провідних українських фахівців в галузі дослідження банківської діяльності, зокрема О.В.Васюренка, В.І.Міщенка, А.М.Мороза. В роботі використані публікації в періодичних виданнях: Віснику НБУ, “Деловая неделя”, “Урядовий кур'єр”, а також фактичні дані, зібрані протягом переддипломної практики в МФ АКБ “Форум”.

На основі проведеного аналізу в роботі висунуті рекомендації щодо шляхів підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями та вирішення проблеми “відмивання брудних грошей”.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА ЗАСОБИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

1.1. Етапи формування національної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Процес формування національної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні можна поділити на кілька періодів:

попередній - від прийняття Декларації про державний суверенітет

України до виходу України з рублевої зони;

- період впровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

- період спроби відновлення державної валютної монополії, що характеризувався гальмуванням експорту з України та стимулюванням імпорту;

- період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу, який закінчився впровадженням національної валюти - гривні;

- період удосконалення взаємовідносин суб'єктів валютного ринку з метою стабілізації валютного курсу і створення передумов для поліпшення економічного добробуту української держави.

На першому етапі розвитку самостійної держави Україні довелося створювати державні органи та закони, які б здійснювали, регулювали та контролювали валютну політику молодої держави. Але треба зазначити, що основний законодавчий документ, який мав регулювати грошово-кредитні та валютні відносини в Україні був прийнятий Кабінетом Міністрів України лише в 1993 році (Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та контролю”), а до цього його функцію виконували статті 129 та 169 Цивільного Кодексу України, згідно з якими грошові зобов'язання повинні були виражатися в радянській валюті, а вираження та оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті припускалися тільки у випадках та порядку, передбачуваному чинним законодавством України. Вся грошово-кредитна політика в той час зводилася до друкування Національним банком необхідних для державного бюджету грошей (лише за 1992р. грошова маса зросла в 25,6 рази) в основному для підтримки бюджетних підприємств, більшість з яких були збитковими та нерентабельними.

Основним результатом валютної політики періоду 1991 - 1992 рр. стало падіння курсу. В той же час валютно-кредитну політику НБУ в той період можна назвати м'якою, державного регулювання грошового обігу майже не існувало, був відмінений банківський контроль за витрачанням коштів на оплату праці, за дотриманням касової та платіжної дисципліни. По офіційним даним, результатами заходів, направлених на стабілізацію стали:

- різкий спад економіки, а саме державного виробничого сектора та неконтрольований відплив капіталів за кордон;

- галопуюча інфляція, яка в 1992 році дістала рівня 2100%;

- збільшення дефіциту бюджету до 7,2% від обсягу ВВП;

- зростання кризи неплатежів [53].

У перші роки незалежності України були створені лише формальні умови для самостійного здійснення незалежною державою практично всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і кредитних відносин. Однак для їх повноцінного і безперешкодного розвитку на той час була відсутня законодавча база. Тому Кабінет Міністрів України та Президент прийняли цілий ряд важливих декретів, у тому числі і валютних, основні положення яких успішно працюють і нині.

Найважливішим серед них є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, прийнятий 19 лютого 1993р. Пріоритетними завданнями Декрету були: стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют, концентрація валютного попиту і пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних та національних валют, залучення валютних коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які потребували окремого дозволу Національного банку України [7].

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим Декретом Кабінету Міністрів України “Про порядок використання надходжень в іноземній валюті” від 19 лютого 1993р. №16-1093 було запроваджено обов'язкову продажу через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався: на валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ, або гарантованих урядом, залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету; іноземну валюту, яка ввозиться для внесення у статутні фонди спільних підприємств, а також виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями [5].

Декрет Кабінету Міністрів України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994р. №187/94-10ВР передбачає визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту [4].

Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню інфляційних процесів і привести до оздоровлення економіки в цілому.

Валютне регулювання є однією з форм валютної політики, яке є необхідним для підтримки економічної стабільності та утворення міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин, інтеграції держави в світове суспільство, забезпечення економічної безпеки та стабільного росту держави.

Валютна політика - сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних відносин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розширення світогосподарських зв'язків [27].

Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами - двосторонніми та багатосторонніми - між державами з валютних проблем.

Згідно з класифікацією, яка подається в підручнику “Международные валютно-кредитные и финансовые отношения”, валютна політика держави здійснюється в декількох видах:

- девізна політика - здійснюється у формі купівлі-продажу державними органами іноземної валюти, тобто валютної інтервенції. Задля підвищення курсу національної валюти, Центральний банк продає іноземну валюту, а задля зниження курсу - купує. Ця політика здійснюється за рахунок золотовалютних резервів;

- диверсифікація валютних резервів - політика, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют. Здійснюється шляхом продажу нестабільних валют та купівлі більш стійких та необхідних для міжнародних розрахунків;

- подвійний валютний ринок - проміжна форма валютної політики між режимами фіксованих та вільно плаваючих валютних курсів. Суть такої політики полягає в запровадженні розділу валютного ринку на дві частини: по комерційним операціям використовується офіційний курс валюти, по фінансовим (рух капіталів, кредитів тощо) - ринковий курс. Метою цієї політики є стимулювання експорту та вирівнювання платіжного балансу за допомогою заниженого офіційного курсу національної валюти;

- девальвація - зниження курсу національної валюти;

-ревальвація - підвищення курсу. Ці два види політики використовуються за умови існування фіксованого курсу валюти. Центральний банк використовує їх коли збільшується розрив між офіційним та ринковим валютними курсами.

Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країн, еволюцією світового господарства.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Україні, виконавчою владою існуюча система валютного регулювання та контролю постійно вдосконалювалася. Так, Указом Президента “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання” від 2 листопада 1993р. тимчасово вводився порядок поповнення офіційних валютних резервів за рахунок викупу 10% валютних надходжень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної грошової одиниці. Кабінет Міністрів України разом з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову “Про порядок визначення офіційного валютного курсу українського карбованця до іноземних валют”. Відповідно до цієї постанови, Національний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Міністерства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідношення продукції, товарів та послуг із урахуванням стану платіжного балансу визначав офіційний курс українського карбованця.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховною Радою України також був прийнятий ряд законів про внесення змін до Декрету “Про систему валютного регулювання та контролю”. Законами було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України [7].

В 1994 році грошово-кредитна політика була остаточно переорієнтовано на гальмування інфляції та встановлення державного контролю над монетарною сферою. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ завдяки інтервенціям вдалося підтримати відносну стабільність карбованця.

Слід зазначити, що в травні 1994 року Постановою Правління НБУ було затверджено “Положення про офіційний валютний резерв НБУ”, згідно з яким НБУ створює офіційний резерв для втручання в операції на валютному ринку з метою впливу у визначеному напрямі на курс національної валюти до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Створення офіційного валютного резерву НБУ здійснюється за рахунок:

- власних коштів НБУ (прибутку) згідно з розподілом, затвердженим Правлінням НБУ;

- залучених коштів, одержаних згідно затвердженої Верховною Радою України структури розподілу валютних надходжень від приватизації державного майна;

- емісійних коштів у межах загального обсягу емісії;

- позичкових коштів згідно з угодами, укладеними НБУ і КМУ з Міжнародним Валютним Фондом та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями [51].

Мінімальний розмір та структура офіційного валютного резерву визначається та щорічно затверджується рішенням Правління НБУ.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще значним. Так, залишався в силі обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом з відхиленням від офіційного не більш як у 2 рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: для безготівкових операцій - не більш як 2,5% від офіційного валютного курсу, для готівкових - не більш як 2,5% від подвійного курсу.

Національний банк України визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється лише для проведення платежів на підприємствах торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті. За валюту можуть реалізовуватися тільки товари іноземного виробництва, ввезені в Україну з дотриманням митних правил, оплата яких здійснена торговельною організацією в іноземній валюті в безготівковому порядку безпосередньо резиденту чи посереднику за укладеним контрактом з нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту, а також стягнення комісійних за послуги в іноземній валюті між резидентами заборонялись.

Враховуючи реалії сьогодення, коли переважна більшість валют країн колишніх республік СРСР є неконвертованими, а економічні взаємозв'язки з ними, що історично склалися, необхідно поглиблювати та вдосконалювати, Національний банк України спеціальним листом дав дозвіл уповноваженим банкам проводити операції з готівковою неконвертованою валютою. При цьому обов'язковою вимогою встановлювалась наявність домовленості чи угоди з іноземним банком про вивезення готівкової валюти для зарахування її на кореспондентський рахунок уповноваженого банку України. Ця угода передбачає обмін зразків банкнот іноземної валюти з описом їх ознак.

З 5 листопада 1994р. був установлений новий порядок визначення курсу та використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського рубля та білоруського рубля визначався Національним банком України на основі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших іноземних валют визначався через крос-курси Франкфуртської валютної біржі, Московської міжбанківської валютної біржі та через крос-курси, що публікує газета “Financial Times”.

У постанові Правління Національного банку України “Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України” від 16 травня 1995р. йшлося про недоцільність подальшого продовження обов'язкового викупу до офіційного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання”. Цією Постановою дозволялося здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень (40%) та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України.

Як бачимо, з цього періоду Україна поступово розпочала перехід до загальноприйнятих у світовій практиці цивілізованих форм та методів валютного регулювання та валютного контролю.

25 травня 1995р. Національний банк України припинив перереєстрацію раніше наданих індивідуальних ліцензій на використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України, а 1 серпня взагалі припинив дію перереєстрованих ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту не допускається реалізація на території України резидентами та нерезидентами товарів, робіт та послуг за готівкову іноземну валюту. При цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між підприємствами торгівлі та сфери послуг, що мали право на торгівлю та надання послуг за іноземну валюту, і іншими резидентами України за товари, роботи та послуги, що реалізуються останнім, можуть здійснюватися на території України у карбованцях та в іноземній валюті у формах, що мають місце у міжнародній практиці (включаючи оплату кредитними та дебетними картками), за виключенням розрахунків готівковою іноземною валютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову іноземну валюту, заборонялося також приймати готівкову іноземну валюту до статутних фондів підприємств (крім банків).

Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готівковій іноземній валюті на блокований рахунок без права зарахування на поточні рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зараховувався на рахунок підприємства.

Отже, проаналізувавши послідовні дії Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України та Національного банку України, спрямовані на вдосконалення системи валютного регулювання і валютного контролю, можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що справа відверто та неухильно просувалася в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що ставляться до національної валюти.

Після введення в обіг нової національної валюти - гривні, були проведені зміни у валютній політиці держави. До основних результатів валютної політики НБУ цього періоду можна віднести те, що Національний банк зміг збільшити валютний резерв країни на 70% та утримати девальвацію національної валюти на рівні 5,4%, а оскільки інфляція становила 39,7%, то обмінний курс реально зріс на 32% [68 ]. Таким досить значним та суттєвим зрушенням в грошовій сфері сприяло і введення НБУ обов'язкового резервування валютних депозитів на рівні із депозитами у національній валюті, підтримання процентних ставок за депозитами у національній валюті на значно вищому рівні ніж у іноземній, спрощення порядку доступу іноземних інвесторів на внутрішній валютний та фондовий ринок. Крім того, для лібералізації валютного ринку та залучення на нього нерезидентів, НБУ здійснив такі зміни в законодавстві: дозволив нараховувати відсотки за залишками на рахунок нерезидентів та здійснювати представниками нерезидента купівлю валюти на УМВБ за рахунок цих залишків; надав права банкам-нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки „Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що кошти у валюті України отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок експорту в Україну товарів або послуг.

Після девальвації гривні наприкінці 1997р., в ділових та політичних кругах виникла думка про те, що треба відмовитися від політики „валютного коридору” і треба переходити до вільного плавання курсу гривні. Але після кризи в Росії, яка звичайно позначилася і на стані українських фінансів, Голова НБУ В.А.Ющенко заявив, що НБУ не буде змінювати свою монетарну політику, крім того, задля захисту гривні , Національним банком було здійснено ряд таких заходів:

- запроваджена жорстка прив'язка готівкового та безготівкового курсу гривні;

- з 17 серпня призупинено торги рублями на УМВБ, потім заборона поширилася й на інші валюти, крім долара США і німецької марки;

- з 18 серпня підвищено ломбардну ставку з 82% до 92%;

- з 1 вересня підвищено норму обов'язкового резервування залучених коштів банків із 15 до 16,5%;

- з 5 вересня запроваджений новий валютний коридор 2,5 - 3,5 грн/дол;

- резидентам заборонено здійснювати попередню оплату імпортних контрактів;

- тимчасово, з метою зменшення потоку грошей на валютний ринок комерційним банкам було заборонено здійснювати деякі операцій на валютному ринку, а саме виплачувати дивіденди, викупати акції у акціонерів та ін.

Крім того, 10 вересня КМУ та НБУ з метою недопущення неконтрольованого розвитку ситуації на фінансовому ринку та зменшення безпосереднього впливу російської фінансової кризи прийняли Програму антикризових заходів фінансової стабілізації, в якій передбачалися:

- заходи по безпосередньому впливу на стабілізацію курсу гривні, такі як: запровадження обмежень відхилення від офіційного курсу на 5%; обов'язковий продаж 50% валютних надходжень; з метою недопущення економічно необґрунтованого зростання цін передбачалося забезпечення щоденного моніторингу цін на споживчому ринку та у разі потреби запровадження їх державного регулювання;

- заходи щодо стимулювання експорту, скорочення обсягів імпорту та підтримки вітчизняного виробника: з метою зменшення валютних витрат під час здійснення зовнішньоторговельних операцій з країнами СНД було розширено перелік товарів, експорт яких дозволяється за бартерними угодами; з метою поліпшення платіжного балансу затверджен перелік товарів, під час експорту яких не продовжується термін повернення валютної виручки.

Завдяки всім цим заходам Національному банку та уряду вдалося стримати падіння курсу та запобігти негативним наслідкам, які могли б бути після фінансової кризи. До результатів валютної політики цього періоду можна віднести: стабільність курсу гривні; дефіцит гривні на ринку; підвищення курсу; вільний доступ до валюти на УМВР; підвищення пропозиції валюти та зниження попиту; збільшення валютних резервів НБУ.

1.2. Сучасна система валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Економічна система України є економічною системою перехідного періоду. Але вже тепер можна констатувати, що в Україні функціонує досить міцна система валютного регулювання і контролю, правовою базою якої є такі законодавчі акти, як Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та нормативні акти Національного банку України [7].

Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але і через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.

В Україні втручання держави в економічну сферу, і передусім у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Справді, “адміністративні методи керівництва економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували неспроможність враховувати інтереси всіх суб'єктів господарської діяльності”[55]. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів.

У зв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні відносини.

Таке регулювання здійснюється шляхом впливу на валютний курс та валютні операції, які здійснюють суб'єкти ринку. Наявність валютного регулювання та контролю з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка підтверджена багатим досвідом розвинутих світових держав. Таке регулювання може бути прямим, тобто використання законодавчих актів державних органів, та непрямим - використання економічних, зокрема валютно-кредитних та монетарних заходів для впливу на поведінку економічних суб'єктів.

В.А. Ющенко та В.І.Міщенко у своєму посібнику “Валютне регулювання” визначають такі основні завдання здійснення валютного регулювання та контролю:

- організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

- регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

- організація внутрішнього валютного ринку;

- регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

- регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

- встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок [82].

Отже, слід наголосити, що основними цілями валютного регулювання в Україні повинні бути: по-перше, посилення вагомості національної валюти і зменшення інфляційного тиску валютного курсу, по-друге, стимулювання потоку іноземної валюти і контроль за поверненням валютних надходжень експортерами і, по-третє, стимулювання активності зовнішньоекономічної діяльності, тобто заохочення промислового експорту і створення умов для імпорту.

Таким чином, “мета валютного регулювання полягає в підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти”[47].

Практично валютне регулювання відбувається шляхом коригування систем економічних регуляторів для забезпечення стабільності обмінного курсу гривні, стимулювання економічної активності та вітчизняного споживання (внутрішнього попиту). При цьому слід наголосити на тому, що валютне регулювання не є альтернативою механізму існування валютного ринку. Ринковий механізм встановлення обмінного курсу передбачає лише “забезпечення однакового доступу до ринку іноземної валюти всіх його суб'єктів”[27]. А це аж ніяк не виключає можливості і необхідності регулювання динаміки обмінного курсу з застосуванням інструментів прямого та опосередкованого (через вплив на дохідність за різними активами, адекватну торговельну політику тощо) впливу на попит та пропозицію іноземної валюти залежно від зміни внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Одним із засобів валютного регулювання є валютні обмеження.

Під валютними обмеженнями маємо на увазі “сукупність заходів, нормативних правил, що установлені в законодавчому або в адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями.[49].

Валютні обмеження використовуються у світовій практиці з метою урівноваження платіжних балансів, підтримання курсу національної валюти та концентрації валютних ресурсів у руках держави. Застосування валютних обмежень вигідно уряду, бо це передусім служить інструментом при розподілі валютних ресурсів.

Згідно з економічною теорією до валютних обмежень належать: обов'язковий продаж державі іноземної валюти; заборона (або обмеження) вільного продажу та купівлі іноземної валюти; регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів; обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися іноземною валютою; регулювання отримання зовнішніх запозичень.

Необхідність використання тих чи інших валютних обмежень обумовлюється передусім загальною економічною ситуацією в країні, і, окрім цього, - особливостями функціонування ринку. Як засвідчує світова практика, державні валютні обмеження використовуються досить широко як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, поширеним явищем є обов'язковий продаж державі валютних надходжень, що їх отримують при розрахунках за експортними та імпортними операціями у заздалегідь суворо обумовлені строки (Італія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Японія, Австрія). У Швейцарії держава контролює процентні ставки за валютними депозитами (для нерезидентів), а також рух прямих інвестицій та закупівлю іноземними юридичними особами цінних паперів, нерухомості тощо [59].

Ступінь застосування валютних обмежень тим вища, що менш розвинена країна. Тому валютні обмеження, що використовуються в країнах, які розвиваються, або в країнах з перехідною економікою, охоплюють більш широке коло зовнішньоекономічних операцій і відзначаються більшою жорсткістю. Це пов'язано з нестачею в цих країнах валютних ресурсів і необхідністю регламентації їх витрат з метою досягнення економічної стабільності та соціальної захищеності широких верств населення.

Валютні обмеження, що використовуються у світовій практиці, поширюються на операції, пов'язані з рухом капіталів, та на поточні операції платіжного балансу.

До першої групи належать обмеження:

- державний контроль за іноземними інвестиціями і вивезенням капіталу та прибутків;

- централізоване заохочення зовнішніх позик національними компаніями (державними та приватними);

- обов'язкове отримання дозволу валютних органів для заохочення зовнішніх позик (де це дозволено проводити суб'єктам, що господарюють самостійно);

- депонування певної частини отриманих іноземних кредитів на спеціальні рахунки в центральному банку. Інколи розміри таких депозитів диференціюються залежно від призначення позик, що дає можливість державі стати на заваді вкладання коштів у проекти, які не відповідають загальному напрямку економічної стратегії в даній країні;

- надання певних пільг іноземним інвесторам з метою стимулювання надходжень у країну іноземного капіталу: гарантії переведення за кордон всього прибутку або його частини протягом певного періоду, заохочення зовнішніх позик без спеціального дозволу валютних органів та інше.

До другої групи обмежень (за поточними операціями платіжного балансу) належать:

- продаж всього (або частини) валютного прибутку уповноваженим банкам за офіційним курсом;

- заборона ввезення та вивезення валютних цінностей без спеціального дозволу;

- обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися коштами в іноземній валюті, переказувати за кордон особисті прибутки, проводити платежі;

- лімітування обміну національної валюти на іноземну під час поїздок за кордон.

Як можна побачити, основним елементом системи валютних обмежень є валютний контроль. Згідно з визначенням мети, яку подає в своїй монографії “Валютні відносини в Україні” Алісов Е.А., “валютний контроль має не тільки захищати адміністративними засобами національну валюту, а і забезпечувати економічну незалежність України”[21].

Якщо детально аналізувати існуючу систему валютного регулювання в Україні, то слід зазначити, що правовий режим в ній можна охарактеризувати як режим валютних обмежень, під яким розуміється сукупність заходів та нормативних правил, встановлених в законодавчому або адміністративному порядку та направлених на обмеження операцій з валютними цінностями. Всі валютні обмеження, що використовуються в Україні закріплені в положеннях Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та в багатьох інших підзаконних актах.

Найважливішим нормативним документом, що визначає режим забезпечення таких операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993року [7]. Цим Декретом регламентовані основні визначення і терміни, означені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, прав і обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядок забезпечення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Ним також узаконені право власності на валютні цінності, визначений статус валюти України, порядок використання надходжень в іноземній валюті.

Декретом встановлено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України [7]. Крім того, Декретом визначається статус валюти України, за яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” також визначає поняття валютних операцій. Зокрема, в цьому документі зазначено, що валютні операції - це:

- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей [7].

Валютне регулювання передбачає чітке визначення понять. Зокрема необхідно встановити коло фізичних та юридичних осіб, що можуть бути віднесені до резидентів або нерезидентів. Згідно з Декретом КМУ ”Про систему валютного регулювання та контролю”, резидентами України є:

- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами вищезазначений Декрет КМУ визнає:

- фізичних осіб (іноземних громадяни, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

- юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності;

- розташованих на території України іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництв інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України [7].

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ мають такі права:

- від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;

- від свого імені та за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні операції за участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контролю.

Валютний контроль - це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну [25]. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Як інструмент стабілізації руху капіталів валютний контроль у відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів доти, доки не сформується розвинена ринкова інфраструктура і не стане можливим регулювання руху капіталів, а відтак і динаміки обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не винятково для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

Для здійснення ефективного валютного контролю необхідна відповідна система інститутів, що наділені відповідними повноваженнями. Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” органами валютного контролю в Україні визначені:

- Національний банк України;

- уповноважені банки;

- Державна податкова інспекція України;

- Міністерство зв'язку України;

- Державний митний комітет України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України - фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України - за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України - за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:

- державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

- контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього боргу України;

- визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видачу ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;

- встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

- встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо[7].

У сфері валютного регулювання і валютного контролю останніми роками відбулися істотні зміни. Зокрема, Указами Президента України Національному банку України рекомендовано посилити відповідальність комерційних банків за порушення валютного законодавства та запобігати нелегальному відпливу валютних цінностей за межі України.

У руслі цих вимог Національний банк удосконалює нормативну базу у сфері валютного регулювання і контролю. З одного боку, відбувається лібералізація валютного ринку, а з другого -- вживаються запобіжні заходи щодо використання банківської системи для недоброякісної комерційної діяльності та обмеження можливостей спекулятивних операцій суб'єктів валютного ринку [51]. Більш конкретно на інструкціях, які регламентують діяльність банків у сфері валютного регулювання та контролю ми зупинемось у другому розділі дипломної роботи.

1.3. Курсова політика Національного Банку України та управління золотовалютними резервами України

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, яка виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, що виявляють себе через попит і пропозицію певної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями, іншими фінансовими операціями, і відіграє важливу роль у грошово-кредитній політиці держави.

Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідною іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності.

Сучасний етап розвитку грошово-кредитних відносин характеризується різноманітністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів щодо стабілізації та регулювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючи. Існують і так звані змішані валютні курси.

Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними валютними органами.

Страницы: 1, 2