Ефективність кредитування на прикладі Маріупольського відділення "Індекс-банк"

Ефективність кредитування на прикладі Маріупольського відділення "Індекс-банк"

Кредит надається підприємству на строго певну мету. Залежно від цілей розрізняють:

1. Кредит для фінансування оборотного капіталу;

2. Кредит для фінансування основного капіталу;

3. Кредит для фінансування торгових посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність в підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

*залогове зобов'язання;

*договір-гарантія;

*договір-поручительство.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Примушувати можна майнові права і майно, яке може бути відчужено залогодержателем і на яке може бути обернене стягнення.

Застава майна може здійснюватися передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке знаходиться в загальній власності підприємств, передається в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмету застави відбувається за узгодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмету застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, застави утримувача або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства і його структурних підрозділів, будинків і споруд, застава яких походить з дозволу і на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

У договорі застави повинно бути позначено найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченого заставі вимоги, розмір і термін виконання зобов'язання, опис, оцінка і місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави полягає у письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально підтверджується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договори застави нерухомого майна за, місцезнаходженням нерухомого майна; договори застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договори застави товарів в обороті - за місцем знаходження підприємства.

Звернення стягнення на закладене майно підприємства може відбутися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також в безперечному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладення договору застави підприємства - заставодержателя повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування і страхове свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладення договору, а також доказу, що органи приватизації і трудовий колектив були повідомлений про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію і нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.

Принцип платності означає, що підприємство повинне внести в банк певну платню за користування кредитом.

Відсотки, які платить підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво або реконструкцію, підприємства платять за рахунок прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і звернення, що зменшує суму оподатковуваної податком прибули.

Процентні ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних основах з підприємствами-позичальниками їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктуры і чинників, які формують попит і пропозицію на ринку позикових засобів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. У Україні на рівень відсотків по кредиту комерційних банків значно впливають процентні ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні процентні ставки залежно від вигляду і об'єкту кредиту, терміну кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами і банками можливо за таких умов.

1.Учасники кредитної угоди повинні бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2.Підприємство (позичальник) або повинен бути власником майна, або володіти правом на користування і розпорядження їм.

3.Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного терміну.

4.Кредитор повинен бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні співпадати економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Банк-кредитор в процесі оцінки діяльності підприємства - позичальника ставить такі вимоги:

* підприємство повинно бути кредитоспроможним;

* підприємство повинно забезпечувати зростання об'ємів виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг);

* відношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується одержати, до суми власного капіталу повинен складати не більше 70:30;

* інвестиційний проект підприємства-позичальника повинен бути таким, що фінансово окупається і не передбачати виробництво з високим екологічним ризиком;

* кредит повинен бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне устаткування) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно умовам, що їх ставлять більшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна складати не менше 200% від суми зобов'язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, враховується його ліквідності.

На першому етапі підприємство і банк веде переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. По позитивних наслідках переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, зокрема:

* клопотання підприємства;

* копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) і змін і доповнень до ним (якщо такі були);

* бізнес-план проекту і додавання до нього або техніко-економічне обгрунтування;

* баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;

* перелік і розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва або випуску, місцеположення.

Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:

- анкета позичальника;

- засвідчені підприємством, а за необхідності - нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть сплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично одержаний товар і лише в окремих випадках - попередню оплату (остання забороняється імпортних контрактів);

- копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них забезпечує окупність проекту;

- річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіту про дебіторську кредиторську заборгованість на останню звітну дату. При короткостроковому кредитуванні додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний об'єм продажу продукції за останній рік;

- по вимозі банку можуть подаватися розшифровки дебіторської і кредиторської заборгованості з обов'язковою вказівкою термінів її виникнення і погашення. За наявності простроченої кредиторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, спожиті для її погашення;

- розрахунок щомісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);

- звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводилися;

- перечень майна, що передається в заставу, і розрахунок його вартості з визначенням залишкової балансової вартості, роки будівництва або випуску, місцеположення, характеристик і відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

- документи, що підтверджують повноваження осіб, які представляють інтереси підприємства-позичальника;

- нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).

Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:

- довідку про рух засобів на всіх рахунках або виписування з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство (з поточного і валютних) за останні 6-12 місяців;

- довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичальника, про брак обов'язкових до сплати документів;

- довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами і про терміни повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

- нотаріально засвідчені зразки підписів і відбитки друку.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних засобів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно із стандартним переліком документів для довгострокового кредитування.

Банк має право вимагати від підприємства представлення проектної кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути і менше.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству не поновлюваної кредитної лінії. Кредитування починається лише після використання підприємством-позичальником власних засобів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

- вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство;

- оцінює його ділову репутацію і імідж;

- аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

- визначає перспективи розвитку підприємства;

- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки і інших чинників.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність або відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і терміни надання позики.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щокварталу.

У Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства - позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності і форм власності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що одержує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу.

А) Фінансові коефіцієнти

До фінансових коефіцієнтів належать:

- коефіцієнт заборгованості;

- коефіцієнт ліквідності;

- коефіцієнти оборотності;

- коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених засобів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частина позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства і рівень фінансового ризику, який можуть випробувати кредитори: якщо нижчий коефіцієнт, то краще вони захищені від втрат у разі, коли підприємство різко скоротить об'єм активів або зазнає збитки.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти оборотності свідчать, наскільки ефективніше підприємство використовує свої активи.

«Оборотності дебіторської заборгованості в днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.

«Оборотності товарно-матеріальних запасів в днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб шляхом реалізації продукції перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо об'ємів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може указувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.

Окупність інвестицій або активів свідчить про здатність підприємства ефективніше використовувати активи для отримання прибутку. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами в дане підприємство (прибуток акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий об'єм позичених засобів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно узяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють з показниками конкурентів і визначають зміни, що відбулися протягом певних періодів (динаміку змін).

Б) Рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів відображає прилив і відтік засобів підприємства за певний період.

Приплив і відтік засобів можна розділити на три «категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

- виробнича діяльність;

- інвестиційна діяльність;

- фінансова діяльність.

Дані про рух грошових коштів допомагають:

- оцінити можливість підприємства накопичити в майбутньому засоби для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

- визначити потреба підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Дані про рух засобів допомагають зрозуміти суть фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідні заходи.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувалися грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає можливість прогнозувати рух грошових коштів і визначити об'єм необхідного фінансування наступного року.

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах набутого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство буде потенційне мати можливість зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову в наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству і наскільки він задоволений прогнозом.

В) Оцінка ділового середовища підприємства

В процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, і пов'язаного з цим ризику.

Деякі підприємства працюють в нестійкий секторах економіки і, можливо, в результаті цього знаходяться на межі банкрутства. Інші підприємства працюють в стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників:

- форма власності;

- вид діяльності;

- ринки і клієнти позичальника;

- конкуренція;

- поставщики;

- виробничі потужності;

- керівництво і організація;

- сильні і слабкі сторони підприємства-позичальника.

1.Форма власності Форма власності указує на міру ризику у разі втрати платоспроможності або банкрутства підприємства, а також на те, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

2.Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник.

Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3.Ринки і клієнти позичальника. Визначаються сильні і слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів декількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари і послуги, що проводяться підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

4.Конкуренция. Підприємств позичальника повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів робитиме вплив на майбутнє положення на ринку, на розмір власної частини ринку і прибутковість діяльності підприємства-позичальника.

Підприємства - позичальника повинно мати таку інформацію:

- назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;

- сильні і слабкі сторони їх продукції, цін, їх позиції на

ринку;

- порівняльна позиція підприємства-позичальника і його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;

- зміни продукції або технологій, що очікуються на підприємстві позичальника;

- концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник.

5.Поставщики. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина і що комплектують, які купують у постачальників.

Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність в

підприємства сировини.

6.Виробничі потужності. Виробничі потужності - це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.

Банк може вимагати даних про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їх якості.

7.Керівництво і організація.

Банк може вимагати від підприємства такої інформації:

Керівництво

- основні обов'язки керівників підприємств;

- кваліфікація і професійний досвід;

- наявність вакансій серед керівних посад підприємства;

- вживання сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану і маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку і методів контролю, порядок ухвалення рішень і звітності.

8.Сильні і слабкі сторони підприємства-позичальника.

Сильні сторони:

- добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торгову марку;

- продукція і послуги має стійкий попит, мають

добрі перспективи на майбутнє;

- сучасне устаткування і технології і тому подібне.

Слабкі сторони:

- неконкурентоспособні ціни;

- традиційно невисока якість продукції;

- продукція і послуги має невеликий попит і має не дуже добрі перспективи на майбутнє;

- дуже сильна конкуренція;

- труднощі у отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника і тому подібне.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника і ефективності комерційної угоди (проекту) банк ухвалює рішення про доцільність видачі підприємству кредиту і укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою висновку банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу полягає між підприємства - заставника і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, терміни виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) і вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставник або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмету застави, зобов'язання із страхування заставленого майна і тому подібне.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або у разі ухвалення в забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків і тому подібне. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому указується мета кредитування, умови, порядок надання і погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, процентні ставки за кредит, права і відповідальність сторін і інші умови.

Відповідно договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству певну суму грошових коштів в обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використовувати одержані кошти на відмічені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки і надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Права і обов'язки позичальника.

III. Права і обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок рішення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

Загальні положення: найменування сторін; предмет договору - вид кредиту; сума і розмір процентної ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання і погашення кредиту; порядок нарахування і сплати відсотків за кредит.

Права і обов'язки позичальника

2.1 Права підприємства-позичальника:

1) вимагати від банку кредиту в об'ємах і в строк, відмічений в договорі;

2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

3)упразднить договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2 Обов'язки підприємства-позичальника:

1) використовувати одержаний кредит на цілі, обумовлені договором;

2) повернуть наданий кредит у встановлений термін;

3) своєчасно платити банку відсотки за користування кредитом;

4) своєчасно надавати банку баланс і інші документи для здійснення контролю за позикою;

5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7) друге (згідно з договором).

Права і обов'язки банку

3.1 Права банку:

1) проводить перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;

2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії відносно раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;

3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідна комісійна винагорода;

4) переглядати процентні ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту або його частини протягом терміну дії договору).

3.2 Обов'язки банку:

1) надавати підприємству кредит в об'ємах і в терміни, обумовлені договором;

2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;

3) інформувати підприємство про зміни в нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, введених черговим рішенням Національного банку.

IV Відповідальності сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може:

1) припинити подальшу видачу кредиту;

2) вимагати його дострокового повернення;

3) зміньшити суму кредиту, обумовлену договором;

4) збільшити процентну ставку за кредит;

5)за невчасне повернення кредиту і відсотків стягнути пеню в розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли в результаті порушення зобов'язання надати кредит або надання його не в повному об'ємі.

При неповному використанні кредиту підприємство сплатить кредитору неустойку у розмірі платні банку за привернуті кредитні ресурси і неодержаної маржі в звітному періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів з позикового рахунку як в національній, так і в іноземній валюті, переказом коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачене кредитним договором; у наявній формі для розрахунків по сільськогосподарській продукції, що здається.

1.4 Принципи банківського кредитування

Якості позичальника. Як підкреслювалося вище, банк оперує в основному позиковим (тобто чужим) капіталом, значна частина якого може бути затребувана власниками (вкладниками) в короткі терміни і без попереднього повідомлення. Розглядаючи заявку на отримання позики, банк завжди повинен враховувати перспективу погашення зобов'язань перед вкладниками. Тому перш ніж видати кредит, необхідно оцінити пов'язаний з ним ризик і, в першу чергу, вірогідність непогашення позики в строк. Збереження основної суми боргу такий один з головних принципів, який завжди повинен дотримуватися при проведенні банком кредитних операцій.

Кожна заявка на отримання кредиту піддається детальному і всесторонньому аналізу для виявлення ступеня ризику, пов'язаного з видачею позики. Ризик по кредиту необхідно оцінити можливо більш повно вже в самий момент звернення позичальника в банк. Якщо в ході попереднього обстеження банк не одержить задовільної відповіді на ключові питання, пов'язані з видачею позики, заявку слід беззастережно відкинути. Ні наявність солідного забезпечення, ні які-небудь інші позитивні чинники не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позика в основі своїй не є обгрунтованою.

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що лише небагато заявок на кредит є бездоганними зі всіх точок зору. Професійна підготовка керівників і рядових працівників банку і полягає в тому, щоб дати зважену оцінку сильних і слабких сторін передбачуваної операції і прийняти обгрунтований ризик, який в тому або іншому ступені присутній в кожній кредитній операції.

Порядність і чесність. Це ключові якості клієнта, що мають для банку першорядне значення. Банк не повинен надавати кредит особі (або компанії), якщо ця особа (або керівництво фірми) не заслуговує довіри, т, е. якщо є ознаки, що позичальник не буде скрупульозний дотримуватися умов кредитної угоди. Чесний клієнт прикладе максимум зусиль, щоб погасити узяті зобов'язання, в якому б скрутному становищі він не опинився. Ненадійний клієнт погашатиме борги банку, якщо у нього є вільні грошові кошти, Коли ж виникають труднощі, він припиняє виплату заборгованості і відсовує банк в кінець черги.

При оцінці позичальника банк приділяє велику увагу його особистому життю, особливостям його «життєвого стилю». Банк вважає за краще мати справу з клієнтом, який володіє будинком і проживає в ньому протягом ряду років; який нечасто міняє місце роботи, одружений, має сім'ю, дітей і т.д. Це служить, як правило, свідоцтвом благонадійності і дає певну гарантію, що клієнт не припинить виплату боргу в не екстремальній ситуації.

При рішенні питання про позику для банку істотно, чи має він справу з своїм колишнім клієнтом, для якого він відкрив рахунок і який вже одержував раніше позику в цьому банку, чи ж це незнайома людина, що вперше звернулася в банк. Якщо клієнт вже одержував позику і у банку не було до нього претензій, це істотно підвищить його шанси на отримання нового кредиту. Якщо він не користувався кредитом, але має депозитний рахунок в банку, то наявність солідного залишку на рахунку і регулярний переклад сум із цього приводу також може свідчити про його високу платоспроможність. При першому зверненні клієнта банк повинен провести ретельне обстеження стану справ майбутнього позичальника і використовувати максимум можливої інформації про його особисті якості і матеріальне положення.

Професійні здібності майбутнього позичальника особливо важливі, якщо йдеться про керівника фірми, охочого одержати позику на ділові цілі. Ці здібності пов'язані з його умінням управляти підприємством, орієнтуватися на ринку і забезпечувати прибутковість фірми.

Компетенція керівника складається з декількох якостей:

- наявність солідної професійної підготовки у вибраній сфері комерційної діяльності;

- організаторські якості;

- здібності ухвалювати обгрунтовані рішення;

- вміння поводитися з людьми, з підлеглими;

- знання роботи всіх ділянок свого підприємства, а також інших підприємств галузі.

Вік і стан здоров'я клієнта. Якщо позичальник молодий і не має достатнього досвіду в комерційній діяльності, видача йому крупної позики пов'язана з підвищеним ризиком. Те ж відноситься до літніх людей, працездатність яких понижена із-за віку або важкої хвороби. У останньому випадку важливо знати, чи є наступник, який зможе прийняти на себе зобов'язання по позиці у разі відходу від справ або смерті клієнта. Ці чинники необхідно враховувати не тільки у разі персональної позики, але і при переговорах з керівництвом фірми: банк повинен бути упевнений, що у старезного глави фірми є заступник, готовий узяти на себе управління справами.

Матеріальний аспект платоспроможності характеризує здатність клієнта погасити борг за рахунок власних засобів. Якщо йдеться про персональну позику, банк спробує оцінити розмір особистого майна клієнта; при діловій позиці, крім особистого стану керівника фірми і його компаньйонів, банк буде ретельним чином аналізувати фінансове положення фірми на основі її балансу і супутніх документів.

Особисте багатство позичальника складається з нерухомого і рухомого майна. Наявність солідної нерухомості (земля, будови) є сприятливим чинником для отримання позики. Відомості про нерухомість містяться в кадастрі де указується вид майна, його статус, стан і місцеположення. При цьому банкіра, природно, цікавить в першу чергу не номінальна вартість нерухомості, а її реальна цінність, бо продаж нерухомості у разі банкрутства часто є непростим завданням. Для оцінки майна банкір може удатися до експертизи фахівця.

Рухоме майно може включати внески (термінові) клієнта, цінні папери, благородні метали, коштовності, картини і т.д. Це майно теж потребує ретельної оцінки.

Зрозуміло, банк більш охоче видає позику клієнту, який володіє солідним станом, має нерухомість і цінні папери, чим особі, яка не має майна і цілком покладається на поточні доходи.

Оцінка матеріального положення фірми (юридичної особи) припускає ретельне обстеження її фінансового стану за декілька років і отримання додаткової інформації про її діяльність. При цьому банк особливо уважно стежить за тим, чи має фірма зобов'язання перед іншими кредитними установами. Наприклад, якщо будівлі, якими володіє фірма, вже закладені, це серйозно підриває її платоспроможність.

Основні умови кредитної операції. До ключових параметрів позики відносяться:

- мета кредиту;

- сума;

- порядок погашення;

- строк;

- забезпечення;

- винагорода кредитора.

Мета кредиту. Перше питання, яке цікавить банк: «Для чого береться позика?». Мета кредиту залежить від категорії позичальника. Якщо ця приватна (фізичне) особа, то звичайно воно бере споживчу позику на покупку нерухомості (будинок, квартира), товарів тривалого користування (автомобілі, холодильники і т. д.) чи ж персональний кредит для погашення боргів, виплати внесків за навчання, оплати поїздок за кордон і т. д.Если ж йдеться про підприємців, то цілі позики істотно міняються: їм потрібен капітал для фінансування капітальних витрат (будівництва будівлі, ремонту нерухомості), покупки устаткування, сировини і матеріалів, виплати заробітної платні персоналу, погашення термінових зобов'язань і т.п.

Мета кредиту служить важливим індикатором ступеня ризику, пов'язаного з видачею позики. Банк, наприклад, уникає видачі позик для спекулятивних операцій, оскільки погашення залежить від результату сумнівних, а іноді і заборонених закону операцій і, отже, несе високий ризик. При видачі кредиту фірмі банк враховує частоту банкрутств в даній галузі, і, природно, проявляє обережність відносно підприємств, що діють в нестабільних галузях.

Видаючи кредит акціонерної компанії, банк повинен переконатися, що кредит береться для виконання цілей, передбачених статутом фірми.

Мета визначає і форму кредиту. Так, якщо позичальник за допомогою позики прагне подолати короткочасний розрив між надходженням засобів і платежами, то найбільш відповідною формою кредиту є овердрафт. Фінансування капітальних витрат вимагає інших форм кредитування, наприклад термінової позики.

Сума кредиту. Банк повинен перевірити обгрунтованість заявки відносно суми кредиту. Важливо з самого гойдала правильно визначити необхідну суму кредиту, бо інакше банк неминуче зіткнеться з проханням про збільшення кредиту при настанні кризової ситуації. Небезпека полягає в тому, що банку доведеться вибирати між двома однаково неприємними альтернативами: надати додатковий кредит чи ж втратити ті гроші, які вже були видані в позику. Тому банк, одержавши розрахунки клієнта, повинен сам дати оцінку необхідної суми кредиту, внісши необхідні корективи. Так, наприклад, якщо клієнт просить видати «проміжну позику» для покупки нового будинку і має намір погасити її за рахунок виручки від продажу старого будинку, він може не врахувати всіх витрат, пов'язаних з цією операцією ((консультування, оформлення паперів, переїзд, посередницькі послуги і т. д.). Банк повинен поправити розрахунок клієнта, щоб захистити себе від майбутніх несподіванок.

Практика показує, що в основу заявки на кредит позичальник кладе найбільш оптимістичний варіант розрахунків і занижує суму кредиту, вважаючи, що її легше буде одержати у банку. Так, якщо клієнт банку просить кредит на покупку нової автомашини, він необгрунтовано завищує оцінку старої машини, виручку від продажу якої він збирається внести як перший внесок автомобільному ділеру. Це може привести до нездатності погасити позику. Іноді позичальник, навпаки, просить у банку завищену суму, розраховуючи, що якщо його прохання не буде задоволене, він згодом понизить суму заявки.

Банк зобов'язаний упевнитися, що у фінансуванні операції, на яку піде кредит, беруть участь засоби самого клієнта. Ця обов'язкова умова видачі кредиту. Бажано, щоб банк і клієнт брали участь у фінансуванні операції в рівних частках, хоча, як правило, банк видає кредит на велику суму. Так, при споживчій позиці банк оплачує від 2/3 до 3/4 вартості речі, що купується. При кредитуванні ділових підприємств частка участі банку істотно коливається залежно від вигляду і терміну кредиту, одержаного банком забезпечення і т.д. Проте і тут участь засобів позичальника у фінансуванні операції є обов'язковою умовою.

Погашення кредиту. При видачі кредиту повинен бути ясно визначене джерело його погашення. Є два головні джерела за рахунок надходження доходів або від продажу активів. Банк повинен перевірити, чи відповідають умови, запропоновані клієнтом, його реальним можливостям.

У операціях банку з індивідуальним позичальником здатність останнього погасити кредит найчастіше залежить від величини і регулярності одержуваного доходу. Як гарантія акуратного погашення позики банк може зажадати перекладу заробітної платні позичальника на його поточний рахунок в цьому банку. Кредитоспроможність ділового підприємства, у свою чергу, залежить від величини і регулярності отримання прибутку. При цьому важливо встановити характер ділових зв'язків фірми. Якщо основний дохід поступає від одного - двох контрагентів або пов'язаний з якоюсь однією крупною операцією, ризик непогашення кредиту унаслідок не надходження доходу істотно зростає. Що стосується реалізації активів (нерухомості, цінних паперів і т. п.) як методу погашення позики, то основна небезпека полягає в тому, що виручка від продажу їх може бути значно менше, ніж необхідно для погашення боргу. Банк завжди повинен враховувати можливі помилки і брати з клієнта зобов'язання про погашення не відшкодованої частини боргу за рахунок власних засобів.

Термін позики. Чим триваліший термін позики, тим вищий ризик, тим більше вірогідність того, що виникнуть непередбачені труднощі і клієнт не зможе погасити борг відповідно до договору. Комерційний банк, виходячи з характеру привернутих засобів, повинен обмежувати свою кредитну діяльність в сфері середньо- і довгострокових операцій, щоб забезпечити необхідну ліквідність балансу і задовольняти вимоги вкладників. Тому позики строком до трьох років вважаються найбільш прийнятними для комерційного банку. Разом з тим, із зростанням питомої ваги термінових внесків і розвитком ринку міжбанківських кредитів банки все більш розвивають практику видачі середньострокових кредитів діловим фірмам (на строк до 6--7 років) і довгострокового кредитування індивідуальних позичальників на покупку або ремонт житлових будинків (на термін 8--25 років).

Забезпечення, Важливим елементом кредитної операції, є те, які активи позичальник зможе закласти як забезпечення кредиту. При цьому необхідно підкреслити, що кредит повинен видаватися на певну мету, для фінансування конкретної господарської операції, а не в обмін на забезпечення як таке. Забезпечення це остання лінія оборони для банку і рішення надати позику завжди повинно базуватися на достоїнствах проекту, що самого фінансується, а не на привабливості забезпечення. Якщо сама основа кредитної операції пов'язана з підвищеним ризиком, було б великою помилкою видати кредит під хороше забезпечення, використавши його як джерело погашення боргу. Тому питання забезпечення повинне розв'язуватися вже після того, як кредитна операція визнана прийнятною для банку.

Без забезпечення кредит може надаватися лише в тих випадках, коли джерело погашення позики високо надійне.

Винагорода. Винагорода банку за кредит складається з двох основних елементів: відсотка по позиці і комісії за відкриття кредиту. Відсоток по позиці, як правило, визначається шляхом нарахування надбавки до базової ставки. Базова ставка встановлюється кожним банком індивідуально. Надбавка залежить від характеру позики і ступеня ризику, пов'язаного з нею. Наприклад, в сучасному англійському банку позика крупним фірмам, що підтримують постійні зв'язки з банком, видається по базовій ставці або з надбавкою в 2-- 272%, а по позиках індивідуальним позичальникам надбавка до базової ставки складає 4--5% залежно від наявності забезпечення і інших чинників.

1.5 Етапи процесу кредитування

Процес кредитування можна розділити на декілька етапів, кожний з яких вносить свій внесок в якісні характеристики кредиту і визначає ступінь його надійності і прибутковості для банку:

- розгляд заявки на отримання кредиту і інтерв'ю

з майбутнім позичальником;

- вивчення кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по

позиці;

- підготовка і укладення кредитної угоди;

- контроль за виконанням умов угоди і погашенням кредиту.

Заявка і інтерв'ю з клієнтом. Клієнт, що звертається в банк за отриманням кредиту, представляє заявку, де містяться початкові відомості про необхідну позику: мета, розмір кредиту, вигляд і термін позики, передбачуване забезпечення.

Банк вимагає, щоб до заявки були прикладені документи і фінансові звіти, що служать обгрунтуванням прохання про наданні позики і пояснюючі причини звернення в банк. Ці документи необхідна складова частина заявки. Їх ретельний аналіз проводиться на подальших етапах, після того, як представник банку проведе попереднє інтерв'ю із заявником і зробить висновок про перспективність операції.

До складу пакету супровідних документів, що представляються в банк разом із заявкою, входять наступні:

1.Фінансовий звіт, що включає баланс банку і рахівниць прибутків і збитків за останні 3 роки. Баланс складає на дату (кінець року) і показує структуру активів, зобов'язань і капіталу компанії. Звіт про прибутки і збитки охоплює річний період і дає докладні відомості про доходи і витрати компанії, чистому прибутку, розподілі її (відрахування в резерви, виплата дивідендів і т. д.).

2.Звіт про рух касових надходжень заснований на зіставленні балансів компанії на дві дати і дозволяє визначити зміни різних статей і рух фондів. Звіту дає картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень і т.д.

3.Внутрішні фінансові звіти характеризують детальніше фінансове положення компанії, зміна її потреби в ресурсах протягом року (поквартально, щомісячний).

4.Внутрішні управлінські звіти. Складання балансу вимагає багато часу. Банку можуть потрібно дані оперативного обліку, які містяться в записках і звітах, підготовлених для керівництва компанії. Ці документи стосуються операцій і інвестицій, зміни дебіторської і кредиторської заборгованості, продажів, величини запасів і т.д.

5.Прогноз фінансування. Прогноз містить оцінки майбутніх продажів, витрат, витрат на виробництво продукції, дебіторської заборгованості, оборотності запасів, потреби в грошовій готівці, капіталовкладеннях і т.д. Є два види прогнозу: оцінний баланс і касовий бюджет. Перший включає прогнозний варіант балансових рахунків і рахівниць прибутків і збитків на майбутній період, другий прогнозує надходження і витрачання грошової готівки (по тижнях, місяцях, кварталах).

6.Податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися відомості, не включені в інші документи. Крім того, вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків з частини прибутку.

7.Бизнес-планы. Багато кредитних заявок пов'язані з фінансуванням підприємств, що починають, які ще не мають позики і пояснюючі причини звернення в банк. Ці документи необхідна складова частина заявки. Їх ретельний аналіз проводиться на подальших етапах, після того, як представник банку проведе попереднє інтерв'ю із заявником і зробить висновок про перспективність операції.

До складу пакету супровідних документів, що представляються в банк разом із заявкою, входять наступні.

1.Фінансовий звіт, що включає баланс банку і рахівниць прибутків і збитків за останні 3 роки. Баланс складає на дату (кінець року) і показує структуру активів, зобов'язань і капіталу компанії. Звіт про прибутки і збитки охоплює річний період і дає докладні відомості про доходи і витрати компанії, чистому прибутку, розподілі її (відрахування в резерви, виплата дивідендів і т.д.

2.Звіт про рух касових надходжень заснований на зіставленні балансів компанії на дві дати і дозволяє визначити зміни різних статей і рух фондів. Звіт дає картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень і т.д.

3.Внутрішні фінансові звіти характеризують детальніше фінансове положення компанії, зміна її потреби в ресурсах протягом року (поквартально, щомісячний).

4.Внутрішні управлінські звіти. Складання балансу вимагає багато часу. Банку можуть потрібно дані оперативного обліку, які містяться в записках і звітах, підготовлених для керівництва компанії. Ці документи стосуються операцій і інвестицій, зміни дебіторської і кредиторської заборгованості, продажів, величини запасів і т.д.

5.Прогноз фінансування. Прогноз містить оцінки майбутніх продажів, витрат, витрат на виробництво продукції, дебіторської заборгованості, оборотності запасів, потреби в грошовій готівці, капіталовкладеннях і т.д. Є два види прогнозу: оцінний баланс і касовий бюджет. Перший включає прогнозний варіант балансових рахунків і рахівниць прибутків і збитків на майбутній період, другий прогнозує надходження і витрачання грошової готівки (по тижнях, місяцях, кварталах).

6.Податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися відомості, не включені в інші документи. Крім того, вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків з частини прибутку.

7.Бизнес-планы. Багато кредитних заявок пов'язані з фінансуванням підприємств, що починають, які ще не мають фінансових звітів і іншої документації. В цьому випадку представляється докладний бізнес-план, який повинен містити відомості про цілі проекту, методах ведення операцій і т.д.

Заявка поступає до відповідного кредитного працівника, який після її розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником власником або представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання про майбутню позику: вона дозволяє КИ не тільки з'ясувати багато важливих деталей кредитної заявки, але і скласти психологічний портрет позичальника, з'ясувати професійну підготовленість керівного складу компанії, реалістичність його оцінок положення і перспектив розвитку підприємства, роботи компанії; він повинен сконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що представляють найбільший інтерес для банку. Рекомендується розподілити питання 4--5 групам.

Вивчення кредитоспроможності і оцінка ризику. Після бесіди повинен ухвалити рішення: чи продовжувати роботу з кредитною заявкою або відповісти відмовою. Якщо пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами і установками політики, яку проводить банк у області кредитних операцій, то заявку слід рішуче відкинути. При цьому необхідно пояснити заявнику причини, по яких кредит не може бути наданий. Якщо ж КИ за підсумками попереднього інтерв'ю вирішує продовжити роботу з клієнтом, він заповнює кредитне досьє і направляє його разом із заявкою і документами, представленими клієнтом, у відділ по аналізу кредитоспроможності. Там проводиться поглиблене і ретельне обстеження фінансового положення компанії-позичальника. При цьому КИ повинен вирішити, хто з працівників відділу краще підходить для проведення експертизи. Наприклад, якщо йдеться про оцінку забезпечення, запропонованого клієнтом, то потрібен висновок досвідченого аналітика, оскільки оцінка майна представляє складну процедуру. Якщо ж потрібно одержати відомості у кредитного агентства, то цим може зайнятися менш кваліфікований працівник. Ефективність роботи КИ визначається його умінням давати доручення тим службовцям банку, які найкращим чином підходять для цього.

При аналізу кредитоспроможності використовуються різні джерела інформації:

- матеріали, одержані безпосередньо від клієнта;

- матеріали про клієнта, наявні в архіві банку;

- відомості, що повідомляються тими, хто мав ділові контакти з клієнтом (його постачальники, кредитори, покупці його продукції, банки і т. д.);

- звіти та інші матеріали приватних і державних установ і агентств (звіти про кредитоспроможність, галузеві аналітичні дослідження, довідники по інвестиціях і т. п.).

Експерти відділу кредитоспроможності перш за все звертаються до архівів свого банку. Якщо заявник вже одержував раніше кредит в банку, то в архіві є зведення про затримки в погашенні боргу або інших порушеннях.

Важливі відомості можна одержати у банків і інших фінансових установ, з якими мав справу заявник. Банки, інвестиційні і фінансові компанії можуть надати матеріал про розміри депозитів компанії, непогашеної заборгованості, акуратності в оплаті рахунків і т.д. Тортові партнери компанії повідомляють дані про розміри наданого їй комерційного кредиту, і за цими даними можна судити про те, чи використовує клієнт ефективно чужі засоби для фінансування оборотного капіталу.

Відділ кредитоспроможності може також звернутися до спеціалізованих кредитних агентств і одержати у них звіт про фінансове положення підприємства або фізичної особи (у разі персональної позики).

Але найбільшою популярністю серед зовнішніх джерел інформації користуються запити у інших банків, обслуговуючих даного клієнта, і у його торгових партнерів. Ці відомості особливо цінні, оскільки вони засновані на минулому досвіді прямого спілкування з даною компанією.

Слід враховувати, що умисне спотворення або неналежне використання конфіденційної інформації може завдати істотної шкоди сторонам, що беруть участь. Особливо небезпечно розголошування одержаних відомостей. Скажімо, якщо клієнт дізнається, що банк одержав невтішний відгук про нього від його постачальника, він швидше за все відмовиться від послуг цього постачальника. Якщо ж випадок з розголошуванням конфіденційної інформації дістане широкий резонанс, банку вже ніхто не представить відомостей такого роду.

Тому в діловому світі неухильно дотримуються правила передачі конфіденційної інформації.

У першому кодексі, який був прийнятий в 1916 р., декларуються базисні норми і принципи обміну інформацією, такі як конфіденційність і точність запитів і відповідей, неприпустимість розкриття джерела інформації без дозволу, обов'язкова вказівка мети запиту і суми операції, про яку йде мова. Якщо банк веде переговори з клієнтом про відкриття рахунку, він не повинен звертатися за відомостями до свого конкурента, приховуючи при цьому мету отримання інформації. Коли банк хоче одержати відомості у зв'язку з судовим переслідуванням, що ведеться або передбачуваним, це повинно бути чітко обумовлено, вказано в запиті. Всі листи про кредитоспроможність повинні мати підпис відповідної особи.

Запит може бути зроблений в письмовій або усній формі. Письмовий варіант стоїть дорожче і вимагає більшого часу. Проте багато банків і комерційні фірми віддають перевагу цьому способу, оскільки при телефонному контакті важко встановити дійсного одержувача інформації.

При вивченні заявки на кредит КИ може провести інспекцію фірми на місці і поговорити з ключовими посадовими обличчями. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції людей, що очолюють фінансові, операційні і маркетингові служби, адміністративний апарат. Під час відвідин фірми можна з'ясувати багато технічних питань, які не торкнулися під час попереднього інтерв'ю, а також скласти уявлення про стан майна, будівель і устаткування компанії, про звички і поведінку співробітників і т.д. Підготовка до укладення договору. У разі сприятливого висновку банк приступає до розробки умов кредитного договору. Цей етап називається структуризацією позики В процесі структуризації банк визначає основні характеристики позики:

- вид кредиту;

- суму;

- строк;

- спосіб погашення;

- забезпечення;

- ціна кредиту;

- інші умови.

Структуризація може зробити серйозний вплив на успіх кредитної операції. Якщо банк визначив в договорі перенапружені терміни погашення позики, то позичальник може залишитися без капіталу, необхідного для нормального функціонування. В результаті випуск продукції не ростиме згідно первинним позначкам. Навпаки, якщо банк надасть дуже ліберальні умови виплати боргу (скажімо, якщо грошові кошти для погашення піврічної позики будуть одержані протягом одного місяця), то позичальник буде тривалий час безконтрольний використовувати одержаний кредит.

Неправильне визначення суми кредиту теж може викликати серйозні проблеми. Якщо сума занижена (наприклад, замість необхідних 300 тис. дол. одержано 100 тис. дол.), то позичальнику незабаром буде потрібно ще 200 тис. дол., і первинна позика не буде погашена в строк. У зворотній ситуації (видано 100 тис. дол., коли необхідно 200 тис.) клієнт матиме в своєму розпорядженні зайві суми і витратить їх на фінансування витрат, не передбачених кредитним договором.

Перший крок, який повинен зробити КИ, розробляючи умови майбутньої позики, визначити вид кредиту. Це залежить від мети кредиту, характеру операцій, для фінансування яких береться позика, можливості і джерел погашення кредиту. Ми вже говорили, що комерційні позики можуть бути використані для фінансування оборотного капіталу і для фінансування основних фондів компанії. Засоби для погашення позики в цих двох випадках акумулюються по-різному. Якщо позика береться для фінансування запасів або дебіторської заборгованості, то засоби, необхідні для її погашення, утворюються після продажу цих запасів або оплати рахунків покупцями продукції. У другому випадку позика застосовується для покупки устаткування, будівель і т. п., і кошти для погашення кредиту будуть одержані в процесі тривалої експлуатації цих елементів основного капіталу. Ясно, що при фінансуванні запасів або дебіторської заборгованості клієнт потребує короткострокового кредиту, що погашається протягом декількох місяців, тоді як в другому випадку кредит повинен відповідати термінам служби устаткування і відповідно мати триваліший термін від 1 до 25--30 років.

Банк пропонує клієнту той вид кредиту і ті умови погашення, які найбільшою мірою відповідають характеру операції, лежачої в підставі позики. У першому випадку це може бути сезонна позика, поновлювана кредитна лінія, перманентна позика для поповнення оборотного капіталу, в другому -- термінова позика, лізингова угода, позика під заставу і т.п.

Погашення позики може проводитися одноразовим внеском після закінчення терміну або рівномірними внесками впродовж всього періоду дії кредиту. У останньому випадку розробляється шкала погашення відповідно до термінів оборотності капіталу.

Велика увага приділяється питанню про вартість кредиту, куди входять визначення процентної ставки, розмір компенсаційного залишку на рахунку, комісії за видачу і оформлення кредиту і т.д.

При визначенні ставки за кредитом повинні враховуватися різні чинники: вартість для банку привернутих засобів (депозитів і недепозитних джерел); надійність позичальника і ступінь ризику, пов'язаний з позикою; витрати по оформленню і контролю за погашенням кредиту; характер відносин між банком і позичальником і ряд інших моментів.

Фахівці банку при визначенні ставки за кредитом виходять з розрахунку необхідної мінімальної норми прибутковості по позиці, яка розраховується по наступній формулі:

Необхідна норма прибутковості = Граничні витрати + Цільовий прибуток = Дохід по позиці - Витрати по позик - Чиста сума використаних коштів

де:

- граничні витрати визначаються як вартість для банку короткострокових привернутих засобів (звичайно береться ринкова ставка по тримісячних депозитних сертифікатах);

- цільовий прибуток накидка до базової процентної ставки (для позик з високим ризиком 5--6%, з низьким ризиком 2%);

- дохід по позиці сума процентних платежів, комісія за відкриття кредиту і за розробку умов позики;

- витрати по позиці прямі і непрямі витрати по видачі, обслуговуванню і погашенню позики;

- чиста сума використаних клієнтом коштів

- це середня сума заборгованості по кредиту протягом всього періоду дії позики мінус суми, внесені позичальником, мінус резервні залишки у федеральному резервному банку.

При розрахунку процентної ставки по позиці банк враховує всю гамму своїх взаємин з клієнтом. Якщо ці відносини не обмежуються разовим отриманням кредиту, а мають ширші масштаби (наприклад, клієнт зберігає крупний стабільний залишок на поточному рахунку, користується послугами інвестиційного і трастового відділів, має кредитну картку банку і т.п.), банк одержує додатковий дохід. Природно, він прагне зберегти і зміцнити ці відносини і може встановити більш пільговий відсоток по позиці.

Крім того, як вже мовилося, в ціні кредиту необхідно враховувати ступінь ризикованої операції, в першу чергу -- ризик непогашення позики. Для цього банки застосовують рейтингову оцінку кредитів шляхом нарахування окулярів по наперед прийнятих критеріях.

Коли робота по структуризації позики закінчена, КИ повинен ухвалити принципове рішення: чи перейти до остаточних переговорів про укладення кредитної угоди або відмовити у видачі позики. Необхідно ще раз підкреслити, що якщо на одній із стадій обстеження і підготовки матеріалів стає ясно, що якісь важливі характеристики позики (мета, сума, забезпечення, умови погашення) не відповідають політиці банку у області кредитування і прийнятим стандартам, слід відмовитися від надання кредиту. Тому, закінчивши структуризацію позики, КИ повинен ще раз оцінити всю наявну інформацію (архіви, матеріали, інтерв'ю з позичальником, звіти про кредитоспроможність, балансові коефіцієнти і т. д.) і ухвалити остаточне рішення відповідності позики. Якщо висновок позитивно, то робота переходить в стадію переговорів про остаточні умови кредитної угоди, після чого проект договору повинен бути представлений позиковому комітету банку для затвердження.

Страницы: 1, 2